Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2018 року у справі №132/1117/17

Ухвала

02 липня 2018 року

м. Київ

справа № 132/1117/17

провадження № 61-37206ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення процентів від суми позики та втрат від інфляції,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася всуд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення процентів від суми позики та втрат від інфляції.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 29 287,00, з яких: 24 188,28 грн - проценти, 5 098,72 грн - 3% річних.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У травні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Верхового Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у задоволеній частині позову, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

У відповідності до частини 4 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною 4 статті 274 ЦПК України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у даній справі є майнові вимоги про стягнення процентів від суми позики та втрат від інфляції (24 188,28 грн - проценти, 5 098,72 грн - 3% річних, 34 034,59 грн - втрати від інфляції), ціна яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому вказана справа є малозначною у силу закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована у розділі "Загальні положення" частина 6 статті 19 ЦПК України, яка поширюється і на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При цьому касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною 4 статті 274, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення процентів від суми позики та втрат від інфляції.

Додані до скарги матеріали повернути заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. О. Кузнєцов