Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.05.2020 року у справі №618/145/19

Ухвала

17 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 618/145/19

провадження № 61-7344св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма "АГРО",

третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма "АГРО" на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року у складі судді Буніна Є. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Сащенка І.

С., Коваленко І. п., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2019 року звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15 січня 2014 року № 132, об'єкт договору - земельна ділянка, площею 6,4672 га, розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, КСП "Хвиля Революції", кадастровий номер земельної ділянки - 6321882500:02:000:0056; витребування з користування зазначеної земельної ділянки.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 15 січня 2014 року № 132, укладений між ОСОБА_1 та Приватним підприємством Сільськогосподарська виробнича фірма "АГРО" (далі - ПП СВФ "АГРО"), щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,4672 га, розташованої на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, кадастровий номер 6321882500:02:000:0056.

Зобов'язано ПП СВФ "АГРО" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 6,4672 га, кадастровий номер undefined.

Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, врахувавши висновок судово-технічної експертизи документів від 19 вересня 2019 року № 12067, зробив висновок про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення спірного правочину, оскільки його текст на першому та другому аркушах договору надруковані на різних друкуючих пристроях, у різний час, перший аркуш правочину замінений.

Посилаючись на правовий висновок, вкладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 479/1049/16-ц (провадження № 61-43242св18), суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника щодо відсутності висновку експерта про недійсність підпису позивача у договорі, оскільки та обставина, що у правочині здійснена заміна аркуша, є підставою для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПП СВФ "АГРО" 22 квітня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження наведених рішень заявником визначено:

- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- оскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13 та постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 479/1049/16-ц (провадження № 61-43242св18).

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник зазначив, що позов обґрунтовано однією підставою, відсутністю підпису позивача у договорі оренди землі, проте, суд першої інстанції не призначив у справі почеркознавчу експертизи, а лише судову технічну експертизу. Отже, позивачем не надано докази на підтвердження тієї обставини, що він не підписував та не укладав зазначеного правочину. Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що оспорюваний договір оренди землі сторонами виконується понад чотири роки, відповідач вчасно сплачує орендну плату, а позивач її отримує. За час виконання спірного правочину претензій позивача, зокрема щодо відсутності підпису у цьому договорі орендодавця, не надходило.

На переконання заявника, суди першої та апеляційної інстанцій всупереч статті 215 ЦПК України та правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, не встановили порушення у зв'язку з укладенням правочину прав та охоронюваних законом інтересів позивача, зокрема не встановлено порушення його волевиявлення під час укладення оскаржуваного правочину.

Заявник вважає, що заміна першого аркуша договору оренди землі без встановлення факту, що така заміна відбулася після підписання правочину позивачем, не свідчить про обман з боку відповідача або недобросовісність його намірів.

ІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів зробила висновок про необхідність зупинення касаційного провадження у справі з огляду на таке.

На розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 227/3760/19-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору оренди недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 415 ЦПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених частини 2 статті 415 ЦПК України, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному частини 2 статті 415 ЦПК України для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2021 року справа № 227/3760/19-ц (провадження № 61-1317св21) передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року.

Направляючи справу № 227/3760/19-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважав, що існує нагальна потреба відступити від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), а саме, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) потрібно розглядати як таке, що не є пов'язаним з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. В цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред'явлення вимоги про повернення таких ділянок, вказавши при цьому, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступлення від наведеного правового висновку.

У такому висновку колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила із такого.

У разі відсутності власноручного підпису сторони договору на документі потрібно вважати, що правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до письмової форми правочину, проте це не означає, що між сторонами відсутня домовленість, якщо договір фактично виконується сторонами. Отже, неукладений і недійсний договір - це принципово різні правові явища і їх ототожнення є помилковим.

Договір, щодо якого сторони не дійшли згоди в необхідній формі за всіма істотними умовами, є неукладеним, тобто неіснуючим, що виключає визнання його недійсним.

Як встановили суди, у справі № 227/3760/19-ц, що переглядається, договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року за змістом є укладеним, бо містить усі істотні умови, притаманні такому виду договору. Отже, оскільки договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року містить усі необхідні реквізити, істотні умови, передбачені ЦК України, він є укладеним, а отже, може бути оспорюваним. Крім того, за обставинами справи оспорюваний договір до моменту визнання його недійсним виконувався сторонами, тобто був правовою підставою для користування орендарем майном орендодавця. Факт непідписання договору ОСОБА_5, підтверджений висновком судово-почеркознавчої експертизи, може бути підставою для визнання його недійсним за рішенням суду.

Щодо способу захисту порушених прав колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Отже, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведені висновки сформульовані в постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.

Велика Палата Верховного Суду, викладаючи в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовий висновок, від якого просить відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначила, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) потрібно розглядати як таке, що не є пов'язане з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

У контексті обставин справи № 145/2047/16-ц, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, і в контексті обставин справи № 227/3760/19-ц встановлено, що спірним майном користується орендар.

За договором майнового найму зазвичай відбувається передача такого майна (речі) у фактичне володіння наймача. Наймач, отримавши річ (майно) у своє користування, здійснює щодо неї всі повноваження, які визначені умовами договору, природою, характеристиками та призначенням отриманої речі (майна), тобто річ перебуває під його владою.

Потрібно розрізняти право володіння з фактичним володінням. Власник, який передав річ (майно) у користування іншій особі, не втрачає щодо неї права володіння як елемента тріади повноважень власника, проте фактичне володіння річчю здійснюється іншою особою - наймачем.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що неможливо ефективно захистити права власника речі (майна) із застосуванням негаторного позову в тому разі, якщо річ (майно) перебуває у фактичному володінні іншої особи. У такому разі, на переконання колегії суддів, ефективним способом захисту прав власника речі буде фактичне повернення речі, що не можливо здійснити шляхом усунення перешкод у користуванні власністю.

Висновок Великої Палати Верховного Суду, на якому побудоване обґрунтування, яким саме є ефективний спосіб захисту порушеного права в разі, коли договір не підписаний стороною, сформульований у пункті 7.26 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) такого змісту: "У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення". Цей висновок має універсальний характер, відповідно, підлягає застосуванню у випадку оспорювання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню, договорів, які підлягають державній реєстрації, договорів щодо прав, які підлягають державній реєстрації (наприклад, договір оренди земельної ділянки).

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що при застосуванні наведеного підходу, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, про те, що ефективним способом захисту в разі встановлення, що оспорюваний договір не підписувався однією зі сторін (наприклад, підпис підроблений), є негаторний позов про усунення перешкод у користуванні належним майно, зокрема шляхом пред'явлення вимоги про повернення майна, створюється ситуація правової невизначеності, коли констатація в мотивувальній частині рішення про неукладенність договору і, як наслідок, вказівка в резолютивній частині про відмову у визнанні договору недійсним не є підставою для скасування реєстраційних записів, які здійснено на підставі договорів як документів, неукладеність яких констатує суд. Разом з тим визнання договору недійсним, підробленість підпису на якому встановлена судом, забезпечить можливість як повернення речі (майна) у фактичне володіння власника шляхом застосування реституції, так і стане підставою для скасування всіх реєстраційних записів, які здійснено на підставі цього договору.

На переконання колегії суддів, позов про визнання договору недійсним з підстав, що підпис сторони в ньому є підробленим та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину, передбачених у статті 216 ЦК України, є належним та ефективним способом захисту порушеного права власності позивача в цій справі, тому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку (уточнення), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2021 року, обґрунтованими та ухвалою від 08 червня 2021 року прийняла справу до розгляду.

Даючи оцінку обставинам справи, що переглядається, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду визнає за обґрунтоване зупинити касаційне провадження у цій справі.

У такому висновку Верховний Суд врахував те, що укладений між сторонами договір оренди землі від 15 січня 2014 року № 132 оскаржується позивачем з підстав його непідписання, відсутності наміру укладення такого правочину. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідно до висновку судово-технічної експертизи спірний договір оренди піддавався зміні, тому відсутні підстави вважати, що сторони правочину дійшли згоди щодо істотних умов договору та їх волевиявлення спрямованого на укладення правочину у такій редакції.

Суди першої та апеляційної інстанції, встановивши факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору оренди, дійшли висновку про наявність підстав для визнання зазначеного правочину недійсним відповідно до статті 215 ЦК України та застосування наслідків його недійсності.

У пункті 10 частини 1 статті 252 ЦПК України передбачено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини 1 статті 252 ЦПК України, до закінчення перегляду справи.

Керуючись пунктом 10 частини 1 статті 252, пунктом 10 частини 1 статті 253, статтями 260, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у цивільній справі № 618/145/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма "АГРО", третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області, про визнання недійсним договору оренди землі, за касаційною скаргою Приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма "АГРО" на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 227/3760/19-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору оренди недійсним.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко