Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2021 року у справі №487/10127/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року

м. Київ

справа № 487/10127/14

провадження № 61-3388ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, підписаною адвокатом Колесніковим Віталієм Валерійовичем, на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2020 року та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2021 року в справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій та рішення головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся в суд із скаргою на дії та рішення головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Буділовської О. О.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що державний виконавець відкрив виконавче провадження за заявою Миколаївської місцевої прокуратури № 1 на підставі виконавчого листа, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 12 лютого 2020 року в справі № 487/10127/14-ц, в якому стягувачем вказано Миколаївську територіальну громаду, тобто прокурор не наділений правом ініціювати відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, виданим на користь органу місцевого самоврядування.

Ураховуючи викладене, просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження в зв'язку з тим, що в державного виконавця не було передбачених пунктом 2 частиною 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" підстави для відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2020 року в складі судді Нікітіна Д. Г., залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2021 року в складі колегії суддів Колосовського С. Ю. Локтіонової О. В., Ямкової О. О., в задоволенні скарги відмовлено.

Суди виходили з того, що відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою прокурора в разі представництва інтересів держави. Таким чином, для виконання рішення у справі, в якій прокурор ініціював розгляд спору щодо порушення інтересів держави, заява прокурора про примусове виконання такого рішення є законною підставою для відкриття виконавчого провадження, а тому, відкриваючи виконавче провадження, державний виконавець діяв у відповідності з вимогами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

01 березня 2021 року ОСОБА_1 через представника засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху. Вимоги указаної ухвали виконано в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані рішення як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального й процесуального права. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що суд першої інстанції відмовив прокурору в задоволенні позову, при цьому в порушення вимог ЦПК України суд першої інстанції видав виконавчий лист; в прокурора відсутні повноваження на ведення справи; стягувач у виконавчому листі відрізняється від особи, на користь якої постановою апеляційного суду та Верховного Суду зобов'язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку; виконавчий лист має бути виданий на користь держави, оскільки позивачем є держава; якщо у виконавчому листі стягувачем вказано територіальну громаду міста Миколаєва, то виключно така особа має право подати заяву для відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеними у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Суди встановили, що постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2017 року змінено шляхом викладення його у такій редакції "Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 900 м2 з кадастровим номером 4810136300:12:001:0009 по АДРЕСА_1 у комунальну власність Миколаївської територіальної громади.

Позов у цивільній справі № 487/10127/14-ц заявлено Миколаївським міжрайонним прокурором.

12 лютого 2020 року Заводським районним судом міста Миколаєва видано виконавчий лист № 487/10127/14-ц про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 900 м2 з кадастровим номером undefined по АДРЕСА_1 у комунальну власність Миколаївської територіальної громади.

Стягувачем у вказаному виконавчому листі зазначено територіальну громаду міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, адреса: вул. Адміральська, № 20, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ - 26565573.

04 травня 2020 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС у міста Миколаєві Буділовською О. О. за наслідками розгляду заяви Миколаївської місцевої прокуратури № 1 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61798079 з виконання виконавчого листа № 487/10127/14-ц.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 26 Закону "Про виконавче провадження" державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою прокурора у разі представництва інтересів держави в суді.

Не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

За змістом частини 2 статті 15 Закону "Про виконавче провадження" стягувачем у виконавчому провадженні може бути особа (фізична або юридична), на користь якої видано виконавчий документ, або держава, у чиїх інтересах документ видано.

У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і у порядку, що визначені законом.

Особливості участі прокурора у виконавчому провадженні зумовлені особливим процесуальним статусом прокурора у цивільних справах, порушених за його позовом та у межах його повноважень, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом (стаття 121 Конституції України).

Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" прокурор, поряд з іншими особами, є учасником виконавчого провадження.

Відповідно до частини 5 статті 56 ЦПК (частина 2 статті 45 ЦПК в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції щодо захисту ії інтересів у спірних правовідносин, або відсутності у цього органу повноважень щодо звернення до суду, прокурор набуває статусу позивача.

Повноваження прокурора брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій ним здійснювалося представництво, в тому числі, інтересів держави, передбачено частиною 6 статті 23 Закону "Про прокуратуру".

Суди встановивши, що державний виконавець діяв у межах Закону України "Про виконавче провадження", дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Посилання на те, що в прокурора відсутні повноваження на ведення справи через не обґрунтування ним підстави для представництва, не беруться до уваги, оскільки вказані обставини встановлено судом на стадії відкриття провадження у справі та, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, якою переглядалося рішення апеляційного суду в цій справі, спростовані тим, що подаючи позовну заяву до суду й оскаржуючи, зокрема, рішення Миколаївської міської ради, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні зеленої зони загального користування, яку не можна передавати у власність громадян для будівництва, та у збереженні прибережної захисної смуги Бузького лиману, і згідно з абзацом другим частини 2 статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду), набув статус позивача.

Посилання адвоката Колеснікова В. В. на те, що суд першої інстанції не уповноважений видавати виконавчий лист, якщо ним не було постановлено остаточне судове рішення, не заслуговує на увагу, оскільки, враховуючи вимоги частини 1 статті 431 ЦПК України, виконавчий лист видається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки їм було надану відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судом апеляційної інстанцій норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, підписаною адвокатом Колесніковим Віталієм Валерійовичем, на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2020 року та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2021 року відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук