Ухвала

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 381/622/17

провадження № 61-9963св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2017 року у складі судді Чернишової Є. Ю. та постанови Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року у складі колегії суддів:

Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ КБ "Хрещатик") про стягнення коштів за договором банківського вкладу.

Позов обґрунтований тим, що 28 травня 2013 року між ПАТ КБ "Хрещатик" та ОСОБА_1 укладений договір № 653/2013-222 про банківський вклад "Оберіг" у національній валюті зі щомісячним приєднанням процентів до суми вкладу (далі - договір).

Банк отримав від позивача через касу грошові кошти у сумі 250 000,00 грн на термін з 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року з процентною ставкою на вклад у розмірі 18 % річних.

28 травня 2014 року позивач звернувся до ПАТ КБ "Хрещатик" із заявою про повернення йому внесеної суми та нарахованих процентів, проте банк перерахував лише частину коштів - 59 743,13 грн, а 235 256,87 грн не повернув.

На звернення позивача до ПАТ КБ "Хрещатик" листом щодо повернення належних йому коштів та відсотків, банк листом від 26 червня 2014 року повідомив, що з його рахунку в серпні 2013 року частково вилучено 206 364,92 грн, з яких 201 185,67
грн достроково виплачено через касу згідно з нібито укладеною і особисто підписаною додатковою угодою від 09 серпня 2013 року № 1 та підписаною позивачем 09 серпня 2013 року заявою № 14 на видачу готівки; 5 179,25 грн списано з вкладу як перерахунок відсотків у зв'язку з достроковим вилученням коштів. Крім того, повідомлено, що банк розпочав необхідні заходи щодо врегулювання цього питання та за заявою банку відкрито кримінальне провадження про притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб за незаконне зняття коштів з рахунку.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача борг за договором банківського вкладу від 28 травня 2013 року № 653/2013-222 "Оберіг" у розмірі 190 256,87 грн та проценти у розмірі 138 130,69 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "Хрещатик" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу "Оберіг" від 28 травня 2013 року № 653/2013-222 в розмірі 190 256,87 грн, відсотки в розмірі 138
130,69 грн, стягнуто з ПАТ КБ "Хрещатик" у дохід держави судовий збір у розмірі 3 283,87 грн.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що грошові кошти, які знаходяться на рахунку позивача, відкритому в ПАТ КБ "Хрещатик", належать йому на праві приватної власності, відмовивши перерахувати належні позивачу грошові кошти, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно мирного володіння своїх майном.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що з 28 травня 2014 року закінчився строк дії договору, тобто встановлене пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) обмеження на спірні правовідносини не поширюється.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором, а саме 28 травня 2014 року. Закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2018 року ПАТ "КБ "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" Славкіної М. А. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, просило скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

Рух справи в суді касаційної інстанції

27 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суди не взяли до уваги, що виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до рішення від 03 червня 2016 року № 913 розпочала процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" та запровадила тимчасову адміністрацію, під час якої не здійснюється нарахування неустойки та інших фінансових санкцій за невиконання чи не належне виконання зобов'язань перед кредиторами, що встановлено пунктом 3 частини 5 статті 36 Закону.

Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року № 574/тдд, виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, не є належний та допустимий доказ, оскільки на сьогодні триває досудове розслідування в межах кримінального провадження, проте позивач не надав дозволу слідчого на використання висновку експерта в межах цивільної справи відповідно до частини 1 статті 222 КПК України.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law20~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law21~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law22~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law23~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що28 травня 2013 року між ПАТ КБ "Хрещатик" та ОСОБА_1 укладений договір у національній валюті зі щомісячним приєднанням процентів до суми вкладу. Банк отримав від позивача через касу грошові кошти у сумі 250 000,00 грн на термін з 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року з процентною ставкою на вклад в розмірі 18 % річних.

На підтвердження внесення грошової суми позивач надав копію квитанції від 28 травня 2013 року № 653/2013-222.

28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому грошових коштів та нарахованих процентів відповідно до пункту 2.1.4 договору, йому було перераховано 59 743,13 грн.

Листом від 26 червня 2014 року № 41/3-12/3585 банк повідомив позивача, що відповідно до даних обліку банку 09 серпня 2013 року депозитний договір було частково достроково вилучено на суму 206 364,92 грн, з яких - 201 185,67 грн виплачено через касу згідно із заявою на видачу готівки від 09 серпня 2013 року № 14; 5 179,25 грн списано з вкладу як перерахунок відсотків у зв'язку з достроковим вилученням коштів. З урахуванням заяви ОСОБА_1 про нездійснення вказаних дій ПАТ КБ "Хрещатик" звернувся із заявою до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо відкриття кримінального провадження, притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб та відшкодування нанесених збитків.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року № 574/тдд, виконаної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 в графі "підпис отримувача" заяви на видачу готівки від 09 серпня 2013 року № 14, у графі "підпис вкладника" додаткової угоди від 09 серпня 2013 року № 01, у графі "підпис вкладника" заяви від 06 серпня 2013 року про дострокове повернення частини вкладу виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Не заперечуючи того, що позивач не отримував кошти за депозитним договором від банку, відповідач відмовляється повертати йому депозитний вклад з відсотками, посилаючись на те, що триває досудове розслідування з приводу вилучення грошових коштів з рахунку позивача.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду (частина 3 статті 403 ЦПК України).

Згідно з частиною 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухваливши рішення у справі, яка переглядається в касаційному порядку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 28 травня 2014 року закінчився строк дії договору, отже встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону обмеження на спірні правовідносини не поширюється.

Суд апеляційної інстанції вважав, що посилання представника відповідача на запровадження в банку тимчасової адміністрації не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки запровадження тимчасової адміністрації і ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист, Фонд набуває лише право кредитора банку на відшкодовані клієнтам банку кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов'язаннями відповідає банк.

Вирішуючи спори у подібних чи аналогічних правовідносинах, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановахвід 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 07 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-305 цс 17.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-05 цс 17сформував такий правовий висновок.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому ~law24~.

Відповідно до ~law25~ ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1,2 частини п'ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року, справа № 757/36472/14-ц, провадження №и 61-20013 св18, в якій правовідносини є подібними із справою № 381/622/17, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові з огляду на таке.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно застосувавши положення частини п'ятої статті 36 Закону, дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час здійснення ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, тому вимоги про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, задоволенню не підлягають. Оскільки розпочата процедура ліквідації банку, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, такі дії можуть призвести до порушення черговості задоволення вимог кредиторів, визначених у статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року, справа № 761//25195/14-ц, провадження № 61-9611св19; від 16 грудня 2019 року, справа № 761/24615/17, провадження № 61-48196св18 також виходив із вказаного вище висновку Верховного Суду України.

У цій справі № 381/622/17 суд апеляційної інстанції встановив, що 28 травня 2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір у національній валюті з щомісячним приєднанням процентів до суми вкладу строком на 12 місяців з процентною ставкою 18% річних. Строк договору закінчився 28 травня 2014 року.

28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому грошових коштів та нарахованих процентів, проте банк відмовляється повертати йому депозитний вклад з відповідними відсотками, посилаючись на те, що триває досудове розслідування з приводу вилучення грошових коштів з рахунку позивача.

Згідно з матеріалами справи рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 червня 2016 року № 913 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" та запроваджено тимчасову адміністрацію.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Водночас відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 Закону обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Перелік обставин, на які не поширюються обмеження згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону є виключним.

Залишивши рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки 28 травня 2014 року закінчився строк дії договору, то встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону обмеження на спірні правовідносини не поширюється.

Клегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з того, що у цій справі банк відмовив у виплаті позивачу суми за банківським вкладом, оскільки тривало досудове розслідування з приводу вилучених грошових коштів з рахунку позивача. Отже, фактично між сторонами існував спір щодо суми, яку згідно з договором банк не виплатив позивачу.

Не заперечуючи висновку про те, що відповідно до пунктів 1,3 частини п'ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що необхідно відійти від висновку Верховного Суду України, а саме, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом щодо застосування пункту 1 частини шостої статті 36 Закону у відповідних правовідносинах з огляду на таке.

На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, якщо строк договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, між сторонами існує спір з приводу виконання зобов'язання за договором, то не може застосуватися правило (пункт 1 частини п'ятої статті 36 Закону), що якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом. Рішення суду, яким вирішено спір, є підставою для задоволення вимоги кредитора відповідно до статті 52 Закону.

Згідно з пунктами 1,3 частини п'ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.

Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку).

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 Закону обмеження, виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.

Статтею 26 Закону установлено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000
гривень.

Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами та за договорами банківського рахунку.

Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 27 Закону).

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

На думку Верховного Суду, застосування вказаного правового висновку Верховного Суду України до спірних правовідносин унеможливлює включення такої особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, з огляду на наявність спору між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статтей 2, 5 ЦПК України цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. 12 грудня 2018 року (Див. : постанова від 12 грудня 2018 року, справа № 399/142/16-ц, провадження № 14-508 цс 18).

Наслідком відповідного тлумачення норм матеріального права, а саме пункту 1 частини п'ятої, пункту 1 частини шостої статті 36 Закону у зазначених справах є позбавлення особи ефективного способу захисту порушеного права.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Наявність різних підходів щодо тлумачення норм матеріального права за подібних правовідносин призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов'язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (Brezovec v. Croatia, no. 13488/07,29 March 2011).

Розходження у практиці вищого суду за умови, якщо вони виступають останньою інстанцією у справі і їх рішення є остаточними, неприпустимі й призводять до порушення права особи на суд.

Європейський суд з прав людини зазначає, що відсутність механізму, який забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності (Tudor Tudor v. Romania, no. 21911/03, § 31,24 March 2009).

На думку Верховного Суду, наявність різної судової практики у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами не сприяє забезпеченню її єдності та виконанню завдань цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України).

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з огляду на викладене та відповідно до частин 3 , 5 статті 403 ЦПК України дійшла висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати для відступлення від правового висновку, викладеного Верховним Судом України у зазначених вище постановах, який застосовує при вирішенні вказаної категорії спорів Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, а також забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись частинами 3 , 5 статті 403 ЦПК України, статтею 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 381/622/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про стягнення коштів за договором банківського вкладу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко