Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2020 року у справі №939/164/20

Ухвала

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 939/164/20

провадження № 61-9521ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року у складі судді Унятицького Д. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2020 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, у якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя нежитлову будівлю "Торгівельний центр", з допоміжними спорудами

АДРЕСА_1; нежитлову (господарську) будівлю, № 47-в/1 розташовану за адресою:

АДРЕСА_1; нежитлове приміщення АДРЕСА_2; земельну ділянку кадастровий номер 3221055900:01:010:0011 площею 0,0971 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку кадастровий номер 3221055900:01:011:0041 площею 0,0938 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3; земельну ділянку кадастровий номер 3221055900:01:011:0042 площею 0,0938 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_4, Київська область; автомобіль марки LAND ROVER RANGE ROVER державний реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль марки VOLKSWAGEN CADDY, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна та автомобіль марки LAND ROVER RANGE ROVER державний реєстраційний номер НОМЕР_1; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна та на автомобіль марки VOLKSWAGEN CADDY, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У січні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати спільним майном подружжя: земельну ділянку, кадастровий номер 3221080501:02:010:0043 площею 0,12 га, цільове призначення для колективного садівництва та садовий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_6, загальною площею 288,3 кв. м. У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину за кожним на зазначене нерухоме майно; визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210800000:01:029:0050 площею 0,1 га та житловий будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_7, земельну ділянку кадастровий номер 3210800000:01:029:0056, площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_8.

Разом із позовною заявою ОСОБА_3 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на житловий будинок загальною площею 204,7 кв. м. та земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:029:0050 площею 0,1 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_7; земельну ділянку кадастровий номер 3210800000:01:029:0056 площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_8; садовий будинок загальною площею 288,3 кв. м. та земельну ділянку кадастровий номер 3221080501:02:010:0043 площею 0,12 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6; земельну ділянку кадастровий номер 3221055900:01:011:0041 площею 0,0938 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_3; земельну ділянку кадастровий номер 3221055900:01:011:0042 площею 0,0938 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4; автомобіль марки VOLKSWAGEN CADDY, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Заяву мотивувала тим, що між сторонами існує спір щодо поділу майна подружжя, ОСОБА_1 відмовляється від мирного врегулювання спору та вживає заходів відчуження спільного майна подружжя, право власності на яке зареєстроване за ним, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду щодо поділу майна подружжя.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на належне ОСОБА_1 майно: житловий будинок загальною площею 204,7 кв. м. та земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:029:0050 площею 0,1 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_7; земельну ділянку кадастровий номер undefined площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_8; садовий будинок загальною площею 288,3 кв. м. та земельну ділянку кадастровий номер 3221080501:02:010:0043 площею 0,12 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6; земельну ділянку кадастровий номер 3221055900:01:011:0041 площею 0,0938 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3; земельну ділянку кадастровий номер 3221055900:01:011:0042 площею 0,0938 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4; автомобіль марки VOLKSWAGEN CADDY, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити у подальшому виконання можливого судового рішення про задоволення зустрічного позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Бородянського районного суду Київської області залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати, що ОСОБА_1 вживаються заходи щодо відчуження майна, яке є предметом спору, а тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення зустрічних позовних вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у якій він просив скасувати ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2020 року, і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що необхідність обрання забезпечення позову у спосіб накладення арешту на майно належно не обгрунтована ані

ОСОБА_3, ані судами попередніх інстанцій. Доказів на підтвердження існування реальної загрози не виконання чи утруднення виконання можливого судового рішення, заявником не надано. Крім того, майно на яке накладено арешт не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_1. Також, суди не звернули увагу на доводи заявника про те, що накладення арешту на садовий будинок, який належить ОСОБА_4 з 19 січня 2018 року, яка не є учасником справи, порушує її право на вільне володіння та розпорядження зазначеним нерухомим майном.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно з положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необгрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, урахувавши вимоги щодо співмірності обраного заявником заходу забезпечення позову щодо заявлених позовних вимог, обгрунтовано виходив із того, що між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя, а тому у різі відчуження спірного майна існує реальна загроза невиконання чи ускладнення у майбутньому виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову. При обранні заходів забезпечення позову, суд урахував необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин та перевірив відсутність правових підстав передбачених частиною 3 статті 151 ЦПК України для зустрічного забезпечення позову.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки апеляційного суду, яким була надана належна оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті і не порушує права відповідача щодо користування та розпорядження цим майном, а лише обмежує його у здійсненні прав на його відчуження на певний період.

Посилання заявника на те, що накладення арешту на спірний садовий будинок, який належить ОСОБА_4, яка не є учасником справи, порушує її право на вільне володіння та розпорядження зазначеним нерухомим майномє безпідставними, оскільки, що ОСОБА_4 рішення судів попередніх інстанцій не оскаржувала та не уповноважувала заявника на вчинення зазначених процесуальних дій від її імені.

Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди заявника ухваленими судовими рішеннями, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки апеляційного суду, який їх обгрунтовано спростував. Переглядаючи законність та обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають. Правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, ухвала Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 27 травня 2020 року ухвалені з дотриманням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необгрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак