Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.04.2020 року у справі №601/478/18

УХВАЛА

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 601/478/18

провадження № 61-6455ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.

В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, Орган опіки та піклування Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області, Орган опіки та піклування Кременецької міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області, про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя, визнання житлового будинку особистою приватною власністю, визнання права власності на господарські приміщення, як об'єкти права спільної сумісної власності подружжя, визнання об'єкта незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання співзабудовником незавершеного будівництва та визнання права на частину об'єкта незавершеного будівництва,

ВСТАНОВИВ:

20 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання спільною сумісною власністю подружжя майна та визнання права власності на 1/2 частини нерухомості, а саме на: 1/2 частку будівлі складу свинарника, загальною площею 555,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 109 805,50 грн; 1/2 частку будівлі складу, загальною площею 539,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 106 907,50 грн; 1/2 частку господарського приміщення телятника-свинарника, загальною площею 438,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 88 722,05 грн; 1/2 частку автогаражів, загальною площею 72,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 17 488,00 грн; на 1/2 частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 48 353,50 грн.

Позов обгрунтований тим, що після розірвання шлюбу в судовому порядку, у грудні 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство до 17 травня 2011 року, часу реєстрації розірвання шлюбу.

18 березня 2019 року ОСОБА_1 до суду першої інстанції подано позов про визнання за нею права власності на частку в спільному майні подружжя за період спільного проживання з 11 січня 2006 року до 24 травня 2011 року. До складу спільно нажитого майна позивач включає об'єкти нежитлової нерухомості, які знаходяться в АДРЕСА_3, зброю та незакінчений будівництвом, готовністю 45%, будинок АДРЕСА_4. ОСОБА_1 просила визнати право власності на: 22,5% частини незавершеного будівництвом житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, що становить 1/2 частини збудованого на момент реєстрації розірвання шлюбу; 1/2 частку зброї, яка зареєстрована за ОСОБА_6: мисливські гладкоствольні рушниці: ІЖ -27,12 калібру, № НОМЕР_3, ТОЗ-34,12 калібру, № НОМЕР_4; мисливський нарізний карабін ОПСКС, калібру 7,62 мм, НОМЕР_5, мисливську дрібнокаліберну гвинтівку ТОЗ -1701, калібру 5,6 мм, НОМЕР_6, пристрій вітчизняного виробництва споряджений патронами для відстрілу гумовими кулями марки ФОРТ -12 Р, калібру 9 мм, № НОМЕР_7, вартість не визначена.

Позов ОСОБА_1 мотивує тим, що з 28 вересня 1985 року вона перебувала із ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, який 18 грудня 2010 року розірвано в судовому порядку.

До моменту розірвання шлюбу, вона із ОСОБА_6 проживала однією сім'єю, що підтверджується довідкою про реєстрацію його місця проживання, а також його деклараціями про доходи як державного службовця та автобіографіями. Вказує на те, що шлюб між нею та ОСОБА_6 вважається розірваним лише 24 травня 2011 року, з часу, коли внесено відповідні відомості до записів актів цивільного стану громадян про шлюб. Зазначає, що за час шлюбу ними набуто в спільну сумісну власність майно, яке підлягає поділу. У 2010-2011 роках разом із ОСОБА_6 придбано будматеріали для будівництва та збудовано 45 % готовністю житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 в якому їй належить 22,5%.

21 травня 2018 року ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1, яка на вказаний період часу претендувала на спадкування майна із законними спадкоємцями, та до законних спадкоємців майна померлого чоловіка ОСОБА_6 - дочки ОСОБА_2, неповнолітньої дочки ОСОБА_5, інтереси якої представляє мати ОСОБА_4, про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя.

Позов ОСОБА_3 мотивує тим, що з 10 червня 2011 року до 28 квітня 2017 року перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6. Майно належить їй, як законній дружині ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбано за час перебування в шлюбі. Просила визнати за нею права власності на: 1/2 частку будівлі складу свинарника, загальною площею 555,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 109 805,50 грн; 1/2 частку будівлі складу, загальною площею 539,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 106
907,50 грн; 1/2 частку господарського приміщення телятника-свинарника, загальною площею 438,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 88 722,50
грн; 1/2 частку автогаражів, загальною площею 72,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 17 488,00 грн. Право на вищевказані об'єкти нерухомості виникли восени 2011 року. За час шлюбу придбано автомобіль марки "НУUNDAI SANTA FE 2.2", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації 14 квітня 2012 року та трактор колісний МТЗ-80 УК, вартістю 10 000,00
грн (самостійно складена машина), реєстраційний номер НОМЕР_2, дата реєстрації 27 вересня 2012 року.

18 червня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила: визнати житловий будинок АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_6; визнати за нею право власності на 1/2 частини приміщення № АДРЕСА_6, як об'єкту права спільної сумісної власності подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частини приміщення № АДРЕСА_10, як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя.

28 грудня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила: визнати об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3; визнати її співзабудовником об'єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями), що розташований за адресою: АДРЕСА_4; визнати за нею право на 1/2 частини об'єкта незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_4.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року відмовлено в позові ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини автомобіля марки "НУUNDAI SANTA FE 2.2", 2012 року випуску, зареєстрованого 14 квітня 2012 року; 1/2 частини трактора колісного МТЗ-80 УК (самостійно складена машина), реєстраційний номер НОМЕР_2, дата реєстрації 27 вересня 2012 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові втрати у розмірі 19 524,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що за час розгляду справи позивачкою не доведено факт спільного проживання із ОСОБА_6 у період з 11 січня 2006 року до 2011 року, а також її участі в придбанні за спільні кошти подружжя господарських приміщень у селі Білокриниця та зброї.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 22,5 % частини незавершеного будівництвом житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_4, суд першої інстанції зазначив, що вказаний незавершений будівництвом житловий будинок не може бути об'єктом поділу. На використані на будівництві будматеріали ОСОБА_1 не має права, оскільки не надала належних та допустимих доказів їх придбання.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 1/2 частини автомобіля та трактора, суд першої інстанції виходив з того, що на час придбання вищевказаного транспорту ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі та спільно набули вказане майно.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 1/2 частини приміщень № 15/4 та 15/5, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_6, суд першої інстанції виходив з того, що нею не доведено збільшення істотної вартості майна за рахунок поліпшень, які здійснені під час шлюбу.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею прав співзабудовника на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_4, суд першої інстанції виходив з того, що нею не доведено, що джерелом коштів для придбання будівельних матеріалів для зведення спірного будинку, здійснення будівельних робіт, крім коштів ОСОБА_6, були і спільні кошти подружжя ОСОБА_3 та її померлого чоловіка.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частини нежитлових приміщень у селі Білокриниця, суд виходив з того, що ці позовні вимоги грунтуються лише на її поясненнях.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року скасовано в частині вирішення позову ОСОБА_1 щодо зброї, нежилих приміщень, які розташовані у АДРЕСА_3 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким припинено спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на вищевказане майно та визнано за ОСОБА_1 право власності на:

1/2 частку зброї, яка зареєстрована за ОСОБА_6, мисливські гладкоствольні рушниці: ІЖ -27,2/12 калібру, НОМЕР_9, ТОЗ-34,2/12 калібру, № НОМЕР_4; мисливський нарізний карабін ОПСКС, калібру 7,62 мм, НОМЕР_5, мисливську дрібнокаліберну гвинтівку ТОЗ -1701, калібру 5,6 мм, № НОМЕР_8, пристрій відчизняного виробництва споряджений патронами для відстрілу гумовими кулями марки ФОРТ -12 Р, калібру 9 мм, № НОМЕР_7, вартість не визначена; 1/2 частку будівлі свинарника, загальною площею 555,9 кв. м, на АДРЕСА_1, вартістю 109
805,50 грн; 1/2 частку будівлі складу, загальною площею 539,6 кв. м, на АДРЕСА_1, вартістю 106 907,50 грн; 1/2 частку господарського приміщення телятника-свинарника, загальною площею 438,6 кв. м на АДРЕСА_1, вартістю 88
722,50 грн; 1/2 частку автогаражів загальною площею 72,2 кв. м на АДРЕСА_1, вартістю 17 488,00 грн;

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 щодо незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_4 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким припинено спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на вищевказане майно та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку незазавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_8.

Рішення Кременецького районного суду від 04 жовтня 2019 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 щодо нежилого приміщення на АДРЕСА_9 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким припинено спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на вищевказане приміщення та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку нежилого приміщення на АДРЕСА_9, вартістю 413 500,00
грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині рішення Кременецького районного суду Тернопільської області залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є обгрунтованою в частині вимог щодо нежилих приміщень: складу, автогаражів, телятника-свинарника, свинарника, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; зброї, апеляційна скарга ОСОБА_3 є обгрунтованою в частині вирішення її вимог стосовно нежилого приміщення на АДРЕСА_9, незакінченого будівництвом житлового будинку на АДРЕСА_4.

У квітні 2020 року ОСОБА_1, засобами поштового зв'язку, направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року.

Касаційна скарга подана у передбачений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, судовий збір сплачено.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 8 статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Якщо разом з касаційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено частини 8 статті 394 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року, провадження № 61-4809св18, від 30 січня 2019 року, провадження № 61-13096св18, від 20 лютого 2019 року, провадження № 61-1199св17, від 27 лютого 2019 року, провадження № 61-8500св18, постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2017 року, провадження № 6-2921цс16.

Також, заявник зазначає, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимого доказу - пояснень свідків.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені у пункті 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, пунктах 1, 4 частини 3 статті 411 ЦПК України, для відкриття провадження у справі.

Касаційну скаргу подано з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України.

Заявник просить зупинити виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року мотивоване тим, що воно підлягає примусовому виконанню.

Відповідно до абзацу 2 частини 8 статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

Згідно з частиною 1 статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З урахуванням завдань та основних засад цивільного судочинства, визначених частинами 1 , 3 статті 2 ЦПК України, вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов'язки. Клопотання про зупинення виконання судового рішення має бути мотивованим та містити обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи те, що обґрунтованих підстав, за яких суд касаційної інстанції може зупинити виконання оскаржуваного рішення суду, оскільки у заяві не наведено обгрунтованих підстав для зупинення виконання судового рішення, тому заява про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 389, 394, 395, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження у вказаній справі.

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року.

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 20 серпня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко