Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2020 року у справі №180/2079/19

Ухвала

13 липня 2020 року

м. Київ

справа № 180/2079/19

провадження № 61-10031ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулось до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 303,42 грн.

Позов обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору від 11 березня 2010 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, проте відповідач своїх зобов'язань за договором не виконувала, внаслідок чого станом на 02 жовтня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 25 303,42 грн, з яких: 1 170,70 грн - заборгованість за кредитом, 18 452,67 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3 998,93 грн - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1
181,12 грн - штраф (процентна складова).

Посилаючись на зазначене, банк просив стягнути заборгованість у загальному розмірі 25 303,42 грн.

Заочним рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 11 березня 2010 року у розмірі 1
170,70 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добросовісному порядку банку не повернуті, що свідчить порушення його прав, а тому банк вправі вимагати захисту свої прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк", в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не взяли до уваги наявності між сторонами договірних відносин та невиконання відповідачем умов кредитного договору, не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в окремих постановах Верховного Суду.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 25 303,42 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*100=210 200 грн).

Отже, відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справа є малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має для заявника виняткове значення, оскільки обмежує права та порушує майнові інтереси позивача.

Наведені заявником обставини, з посиланням на підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки доводи касаційної скарги у цьому аспекті зводяться в основному до незгоди із встановленими обставинами справи (погодження чи непогодження базового розміру процентної ставки).

Заявник не обґрунтував яке саме питання права має таке значення для правозастосовчої практики, а доводи касаційної скарги зводяться в основному до незгоди з встановленими обставинами справи.

У цій справі суди посилалися на усталену практику Верховного Суду щодо застосування Умов та правил надання банківських послуг, умов стягнення відсотків.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами 6 , 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний