Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2021 року у справі №622/1153/19
Постанова КГС ВП від 22.10.2024 року у справі №622/1153/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 622/1153/19

провадження № 61-4692ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Тітова М.

Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 29 грудня 2020 року щодо залишення позову без розгляду та постанову Харківського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у справі за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Кравченко А., що діє в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 27 жовтня 2014 року № 2855-СГ, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом Управління Держземагенства у Харківській області наказом від 27 жовтня 2014 року № 2855-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Золочівського району Харківської області. У подальшому наказом ГУ Держземагенства у Харківський області від 24 грудня 2014 року № 3627-СГ затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля) для ведення фермерського господарства строком на 49 років. На виконання зазначених наказів між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 05 травня 2015 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. За вказаним договором передається спірна земельна ділянка в оренду для ведення фермерського господарства (п. п. 2,14 зазначеного договору). 12.05.2016 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до вищевказаного договору оренди землі, відповідно до якої визначено розмір орендної плати. Також ОСОБА_2 надавалися інші земельні ділянки.

Звертаючись до ГУ Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого фермерського господарства "Альфа" без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон, оскільки у останнього вже перебувають у власності земельні ділянки для ведення і створення фермерського господарства, що підтверджується державними актами.

Представник Золочівської селищної ради Харківської області подав до суду заяву про залишення позову без розгляду.

Заява мотивована тим, що селищна рада не має повноважень щодо розпорядження вказаними земельними ділянками.

Ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 29 грудня 2020 року позовну заяву керівника Дергачівської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, залишено без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що Золочівська селищна рада Харківської області, в інтересах якої подано позов, не є власником земельної ділянки, яка є предметом позовних вимог. Звертаючись з цим позовом, прокурор не встановив, до компетенції якого суб'єкта владних повноважень віднесені повноваження щодо розпорядження земельними ділянками. З відповідним позовом має право звернутися або власник майна, або прокурор в інтересах власника. Вказав, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Золочівської селищної ради Харківської області, позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати.

Не погоджуючись з цим судовим рішенням, керівник Дергачівської місцевої прокуратури подав апеляційну скаргу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 березня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено.

Ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 29 грудня 2020 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції у порушення норм матеріального та процесуального права не звернув увагу, що згідно частини другої статті 12 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерхоме майно та їх обтяжень" пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії, оскільки відповідно до оскарженого наказу та рішення Золочівської селищної ради спірна земельна ділянка перебуває у власності селищної ради, яка є її фактичним власником. ГУ Держземагентства у Харківській області, розглядаючи заяву ОСОБА_2, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

Звертаючись з цим позовом до суду з дотриманням вимог закону, прокурор обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді.

18 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною 1 статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, не обґрунтував спростування висновків суду першої інстанції щодо відсутності державної реєстрації права власності за Золочівською селищною радою. Спірна земельна ділянка належить до державної форми власності, на момент постановлення ухвали судом першої інстанції в матеріалах справи відсутні докази зміни правового режиму власника земельної ділянки. Не є доказом зміни форми власності земельної ділянки лист Золочівської селищної ради, що рішенням ХІІ сесії Золочівської селищної ради VIII скликання про прийняття в комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення, яким повідомлено, що організовується передбаченим чинним законодавством України оформлення прав на вказані земельні ділянки. Рішення про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність є підставою для реєстрації права власності на неї. Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, отже власником земельної ділянки на момент звернення прокурора до суду з даним позовом, була держава, а не Золочівська селищна рада. Прокуратура не встановила суб'єкта права власності на земельну ділянку, не обґрунтувала наявність підстав для звернення до суду цим позовом.

Посилається що апеляційний суд не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Вказує, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у постановах Верховного Суду 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, які не є подібними до спірних правовідносин і за різних фактичних обставин справи.

У відкритті касаційного провадження належить відмовити з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Отже законодавцем врегульована правова ситуація у разі невідповідності відомостей, що внесені та містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15 висновків, за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає." Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Статтею 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент подання позову) визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина друга). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци 1,2 частини третьої).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що: "відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України".

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що в позовній заяві, поданій в цій справі, керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області зазначив, що предметом спору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, а підставою для представництва інтересів держави є нездійснення Золочівською селищною радою Золочівського району Харківської області, як органом державної влади, уповноваженим на розпорядження землями сільськогосподарського призначення, жодних заходів з метою поновлення порушених інтересів держави. Також, до позовної заяви додано повідомлення керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області від 17 вересня 2019 року, яким прокурор повідомив Золочівську селищну раду про намір звернутися до суду із зазначеним позовом. Проте, упродовж двотижневого строку заходи щодо захисту інтересів держави сільською радою не вживались, що свідчить про нездійснення радою захисту порушених інтересів держави та наявність у прокурора підстав для представництва.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини 4 статті 56 ЦПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, яке полягає у бездіяльності вказаного органу місцевого самоврядування, який не вжив у розумний строк заходів щодо захисту інтересів держави з повернення спірної земельної ділянки із незаконного користування відповідачем у розпорядження держави.

Посилаючись на такі обставини, суд апеляційної інстанції правильно скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову прокурора без розгляду.

При цьому суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що подання Золочівською селищною радою Золочівського району Харківської області заяви про залишення позову прокуратури без розгляду відповідно до вимог частини 4 статті 57 ЦПК України не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а доводи касаційної скарги - необґрунтованими.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 29 грудня 2020 року щодо залишення позову без розгляду та постанову Харківського апеляційного суду від 10 березня 2021 року прийняту за результатами перегляду справи за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури, що діє в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

М. Ю. Тітов