Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.11.2019 року у справі №415/1401/18

Ухвала

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 415/1401/18

провадження № 61-20223ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 11 липня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), назву якого в подальшому змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 18 березня 2013 року в розмірі ~money0~

Позов обґрунтовано тим, що згідно з укладеним договором б/н від 18 березня 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_1 кредит в розмірі ~money1~ у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Станом на 30 листопада 2017 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість на загальну суму ~money2~, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - ~money3~; за процентами за користування кредитом -109 ~money4~

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 11 липня 2018 року позов залишено без задоволення.

Постановою Луганського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 11 липня 2018 року скасовано повністю. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 18 березня 2013 року, яка складається із заборгованості за кредитом - ~money5~, та у відшкодування судового збору - ~money6~ В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

08 листопада 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 11 липня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, постанову Луганського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в неоскарженій частині про задоволення позовних вимог залишити без змін.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - ~money7~

Ціна позову в цій справі становить ~money8~, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 ~money9~ х 100 = ~money10~). Тому справа № 415/1401/18 є малозначною в силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку АТ КБ "ПриватБанк" обґрунтувало тим, що судами попередніх інстанцій проігнорована усталена судова практика Верховного Суду, не взято до уваги постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики. Крім цього, справа має для банку виняткове значення, оскільки невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором тягне загрозу повернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банку, що перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать сформованій на цей час судовій практиці Верховного Суду при вирішенні спорів, що виникають з подібних правовідносин.

Часткове задоволення позову в цій справі обґрунтоване апеляційним судом недоведеністю банком заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, тобто висновок суду зроблений на підставі повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи та оцінки досліджених доказів, які з урахуванням принципу змагальності судового процесу надавалися суду учасниками справи. Вказані висновки відповідають усталеній судовій практиці та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, за змістом якої Умови та Правила надання банківських послуг, які не визнаються позичальником і не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви.

Постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17 та 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, на які посилається заявник, ухвалені раніше, ніж згадана постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а тому наведені в ній висновки, які суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, не можуть братися до уваги.

В інших судових рішеннях Верховного Суду, на які посилається заявник, встановлені обставини, які не є тотожними обставинам, встановленим судами в цій справі, а тому викладені в цих судових рішеннях висновки не підлягають беззастережному застосуванню в цій справі, в якій апеляційний суд відмовив у частині позовних вимог за їх недоведеністю, а саме у зв'язку з відсутністю підтвердження про погодження сторонами кредитного договору конкретних запропонованих відповідачу Умов та Правил надання банківських послуг та відсутністю в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.

Наведені у касаційній скарзі доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судове рішення в цій справі перешкоджає роботі банку, обмежує його права та порушує майнові інтереси, без наведення відповідних доказів на підтвердження цих обставин не свідчать про наявність виняткового значення справи для АТ КБ "ПриватБанк".

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 11 липня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук