Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.08.2020 року у справі №761/8739/19

Ухвала

07 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 761/8739/19

провадження № 61-10413ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В.

М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець", за участю третьої особи - комунального підприємства Головного інформаційно-обчислювального центру Київської міської державної адміністрації, про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зобов'язання вчинити дії.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1. Зазначений будинок обслуговується житлово-будівельним кооперативом "Мотозаводець" (далі - ЖБК "Мотозаводець"), який укладає договори щодо надання комунальних послуг. З 2015 року усі комунальні платежі, крім плати за утримання будинку та прибудинкової території споживачі послуг сплачують на рахунки виробників та постачальників таких послуг без посередництва ЖБК "Мотозаводець". На підставі даних, які надаються бухгалтером відповідача, комунальне підприємство Головного інформаційно-обчислювального центру (далі - КП ГІОЦ) нараховує за послугу "Утримання будинку" та виготовляє особисті рахунки на сплату послуг.

З 1997 року ОСОБА_1 щомісячно сплачує рахунки, проте в квитанціях зазначається заборгованість, наявність якої відповідач не обґрунтував.

Для захисту порушеного права ОСОБА_1 звернулась до суду та просила зобов'язати відповідача скоригувати особовий рахунок № НОМЕР_1) ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей про заборгованість із фінансово-платіжних документів у розмірі 4
290,00 грн через КП ГІОЦ КМДА.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року залишено без змін.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року.

Положенням пункту 9 частини 3 статті 2 ЦПК України закріплено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

Однак, таке право на касаційне оскарження не є абсолютним та безумовним, скаржник зобов'язаний обґрунтувати причини такого звернення, що дозволяють ініціювати проведення судового розгляду справи в третій раз.

Так, у положенні частини "с" статті 7 Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, акцентується увага на тому, що скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини у справах Lavages

Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Право заявника на апеляційний перегляд справи було забезпечено.

Всі мотивування особи, яка подає касаційну скаргу, вже були предметом розгляду в судах двох інстанцій і не потребують додаткового перегляду.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Малозначна справа як справа незначної складності є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанцій, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована у розділі "Загальні положення" частина 6 статті 19 ЦПК України, яка поширюється і на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При цьому суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи, ціну позову, яка не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, значення справи для сторін і суспільства.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму дляпрацездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для обов'язкового скасування судових рішень, що оскаржуються, у касаційній скарзі не зазначені.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи, що судові рішення, які оскаржуються, прийняті у малозначній справі, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, відсутні, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець", за участю третьої особи - комунального підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр Київської міської державної адміністрації, про зобов'язання вчинити дії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко