Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.04.2021 року у справі №754/15903/17

Ухвала

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 754/15903/17

провадження № 61-4536 ск 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м.

Києва від 24 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року всправі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

Встановив:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась в Деснянський районний суд м. Києва з позовом до ОСОБА_1, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь суму забезпечувального платежу і неустойки у розмірі 53 042,18 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму забезпечувального платежу і неустойки у розмірі - 53 042,18 грн та 640,00 грн судового збору.

23 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до Деснянського районного суду м. Києва заяву про перегляд заочного рішення від 25 травня 2020 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення повернуто заявнику без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року - без змін.

17 березня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що не відповідає дійсності встановлена обставина судами першої та апеляційної інстанцій про повторну його неявку в судове засідання 25 травня 2020 року до Деснянського районного суду м. Києва, що призвело до постановлення незаконного рішення судом першої інстанції. Натомість Деснянський районний суд м. Києва повинен був ухвалити заочне рішення, оскільки 25 травня 2020 року він перебував на самоізоляції та повідомив суд про поважність причини своєї неявки в судове засідання.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням наступного.

Судами встановлено, що відповідач був присутній в судових засіданнях 13 листопада 2018 року, 04 квітня 2019 року, 26 вересня 2019 року, де надаючи пояснення по суті спору заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення забезпечувального платежу і неустойки у розмірі 53 042,18 грн.

ОСОБА_1 звернувся з клопотанням від 01 квітня 2020 року про відкладення розгляду справи у зв'язку з пандемією коронавірусу.

У зв'язку з визнанням причин неявки відповідача в судове засідання 04 квітня 2020 року поважними та із задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, судове засідання було призначене на 25 травня 2020 року.

Заявник в судове засідання не з'явився та доказів про поважність причин своєї неявки суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вважає, що судом першої інстанції ухвалено заочне рішення, порядок перегляду якого, за заявою відповідача, встановлений статтею 284 ЦПК України.

Відповідно до статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи (стаття 280 ЦПК України).

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за формою і змістом ухвалене оскаржуване рішення не є заочним рішенням, докази ухвалення заочного рішення відсутні.

Зазначені у касаційній скарзі аргументи Верховний Суд вважає необґрунтованими та виключно суб'єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях.

Із змісту касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року.

У відповідності до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року всправі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук