Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.04.2018 року у справі №466/4498/12

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 466/4498/12

провадження № 61-639 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

ОлійникА. С.,

СтупакО. В.,

УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що він з 30 червня 2001 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

У шлюбі набули майно, зокрема, 5 жовтня 2006 року вони придбали автомобіль марки Daewoo Nexia, колір сірий, 2006 р. в., а в 2011 році ними було придбано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3. Також у шлюбі за спільні кошти були придбані меблі, електроосвітлювальні прилади, побутова техніка та предмети домашнього вжитку.

Для придбання рухомого та нерухомого майна, крім спільних коштів подружжя, частково були залучені його особисті кошти, зокрема, від продажу належного йому на праві власності житлового будинку АДРЕСА_4 був придбаний автомобіль Daewoo Nexia, а від продажу квартири по АДРЕСА_5, ним та ОСОБА_5 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_3.

З урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просив визнати те, що частка в розмірі 23/50 легкового автомобіля Daewoo Nexia, колір сірий, 2006 р. в., номерний знак НОМЕР_1 є його особистою власністю; частка 27/50 цього автомобіля є спільною власністю його та ОСОБА_5, кожному з якіх належить по 27/100 частки; передати йому у приватну власність цей автомобіль, стягнувши з нього на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію в розмірі 12 960 грн; частка 11/100 в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 є його особистою власністю; частка 89/100 в цій квартирі є спільною власністю його та ОСОБА_5; майно яке знаходиться в цій квартирі є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_5 і частка кожного з них становить по Ѕ.

У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 30 червня 2001 року.

У період з 2002 року до 2005 року вона разом з відповідачем здійснювали догляд за пристарілими тіткою ОСОБА_4 та її чоловіком, які проживали за адресою: АДРЕСА_4.

Після смерті тітки вони з ОСОБА_3 зробили ремонт цієї квартири і вселилися в неї.

Весь час вона працювала лікарем-цитологом на півтори ставки, мала дошлюбні заощадження, її дядько проживав у США і допомагав їй матеріально.

Натомість ОСОБА_4 працював водієм швидкої допомоги, його заробітна плата була невисокою, і він, з цієї зарплати, ще допомагав своїм дітям від першого шлюбу (донці і синові, який навчався стаціонарно у ВУЗі, стипендії не мав), тому приносив до дому для потреб сім'ї незначні суми грошей.

Крім того після смерті тітки ОСОБА_4 - ОСОБА_7 квартира за адресою: АДРЕСА_5 також стала належати її чоловіку.

5 березня 2010 року ОСОБА_5 було укладено договір про пайову участь у будівництві будинку по АДРЕСА_3

Для придбання цієї квартири нею надано 25 тис. доларів США дошлюбних заощаджень, 6 тис. доларів США дала її мама, 2 тис. доларів США дав її брат від продажу батьківської квартири у м. Івано-Франківськ, а частину грошей дійсно дав відповідач, від продажу квартири по АДРЕСА_6 заявивши, що решту грошей він віддав своїм дітям.

Оскільки квартира по АДРЕСА_3 потребувала ремонту, вона 6 липня 2011 року продала належну їй квартиру АДРЕСА_1, виручені кошти вклала у ремонт нової квартири.

ОСОБА_5 вважала, що її частка у спірній квартирі має становити не менше 4/5, а відповідача 1/5.

Також у шлюбі ними було придбано автомобіль марки Daewoo Nexia, колір сірий, 2006 р. в.

Вартість автомобіля марки Daewoo Nexia, 2006 р. в., на момент його придбання, становила близько 13 тис. доларів США. Для придбання автомобіля вона у 2006 році оформила кредитний договір на суму 6 тис. доларів США, який одноособово погасила упродовж шести місяців.

З урахуванням уточнених вимог від 10 травня 2015 року та 25 квітня 2016 року ОСОБА_5 просила позов ОСОБА_4 задовольнити частково, зустрічний позов задовольнити в повному обсязі: визнати спірну квартиру АДРЕСА_3 та автомобіль марки Daewoo Nexia, 2006 р. в., спільним майном подружжя; поділити спільне майно подружжя, а саме: спірну квартиру АДРЕСА_3, відступивши від засад рівності часток подружжя і визнати за нею, право власності на 4/5 частки цієї квартири, а за відповідачем ОСОБА_3 визнати право власності на 1/5 частку цієї квартири.

Вищевказану квартиру в натурі виділити їй, і їй сплатити відповідачу 1/5 вартості цієї квартири. Поділити автомобіль марки Daewoo Nexia, 2006 р. в., між сторонами, виділивши автомобіль їй, і вона сплатить останньому вартість його Ѕ частки в сумі 33 456 грн 5 коп. Визнати її приватною власністю наступне рухоме майно: меблі в прихожій кімнаті; кухонні меблі; шафу-купе в спальній кімнаті; ліжко з двоспальним матрацом; карниз у вітальній; карниз у кухні; тумбу з дзеркалом; килим на підлогу; тумбочку в спальній кімнаті; бра 2 шт; кутовий диван; стіл розсувний; стіл журнальний: тумбу під телевізор; пральну машинку "BOSCH" класік, ноутбук марки "LENOVO"; інше майно: диван-мальтку сірого кольру; кухонний стіл, кухонну лавку і дві табуретки, а також телевізор "JVC" і всі меблі по АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю з правом по Ѕ частці кожному.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2016 року, у складі головуючого-судді Невойта П. С., позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_4: Ѕ ідеальну частку квартири АДРЕСА_3 та автомобіль марки Daewoo Nexia, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1; меблі і майно, які знаходяться у квартирі АДРЕСА_4; ОСОБА_5: Ѕ ідеальну частку квартири АДРЕСА_3; меблі і майно, які знаходяться у квартирі АДРЕСА_3.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 33 451 грн 5 коп. - половину вартості автомобіля Daewoo Nexia, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 2 серпня 2016 року виділено у власність ОСОБА_4: меблі і майно, які знаходяться у квартирі АДРЕСА_4, а саме: набір меблів для передпокою, шафу-купе, набір меблів для кухні (виробництва Польщі), м'яку частину, яка складається з дивана та двох розкладних крісел бежевого кольору, зелений диван, тумбу під телевізор, люстри - 4 штуки, килим овальної форми, тюль на вікна в кімнаті та кухні, карнизи, пральну машину "Канді", диван-малюк сірого кольору, кухонний стіл, кухонну лавку і дві табуретки, телевізор марки JVC. Вказані меблі і майно перебували у квартирі АДРЕСА_4 та після вселення у квартиру АДРЕСА_3 вивезено подружжям; ОСОБА_5: меблі і майно, які знаходяться у квартирі АДРЕСА_3, а саме: меблі передпокою, кухонні меблі, шафу-купе в спальній кімнаті, двоспальне ліжко з матрацом, карниз у вітальні, карниз у кухні, тумбу з дзеркалом, килим на підлогу, тумбочку у спальній кімнаті, світильник бра - 2 штуки, кутовий диван, стіл розсувний, стіл журнальний, тумбу під телевізор, пральну машину BOSH, ноутбук LENOVO.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно частини 1 статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) при поділі майна частки майна дружини та чоловіка повинні бути рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2016 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 2 серпня 2016 року скасовані та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Поділено майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а саме: квартиру АДРЕСА_3, автомобіль Daewoo Nexia, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та предмети домашньої обстановки та вжитку.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 ідеальну частку квартири АДРЕСА_3.Визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/3 ідеальних частки квартири АДРЕСА_3. Визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль Daewoo Nexia, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 право власності по Ѕ ідеальній частці предметів домашньої обстановки та вжитку за кожним, які знаходяться у квартирі АДРЕСА_3, а саме: меблі передпокою, кухонні меблі, шафа-купе в спальній кімнаті, двоспальне ліжко з матрацом, карниз у вітальні, карниз у кухні, тумба з дзеркалом, килим на підлогу, тумбочка у спальній кімнаті, світильник бра - 2 штуки, кутовий диван, стіл розсувний, стіл журнальний, тумба під телевізор, пральна машина BOSH, ноутбук LENOVO, диван малютка сірого кольору, кухонний стіл і дві табуретки, телевізор JVC.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_5 крім заробітної плати лікаря мала дошлюбні заощадження, отримувала валютні перекази від родичів із США, отримала допомогу від рідних для придбання спірного житла, чого не було у ОСОБА_4, тому частка співвласника ОСОБА_5 у спірній квартирі, на підставі статті 372 ЦК України, має бути збільшена до 2/3, а частка ОСОБА_4 буде становити, відповідно, 1/3 частини.

15 грудня 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/3 ідеальну частку квартири АДРЕСА_3 та за ОСОБА_5 права власності на 2/3 ідеальної частки вказаної квартири скасувати та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано норми статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частину 2 статті 70 СК України. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення ним дій, які б давали підстави для відступлення від рівності часток подружжя.

29 грудня 2017 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

16 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу, в якому вона зазначала те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає.

21 лютого 2018 року ухвалою колегії суддів Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції в частині поділу квартири не відповідає.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом скасоване рішення суду першої інстанції в частині поділу між сторонами квартири АДРЕСА_3, яке відповідає закону.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_5, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що згідно частини 1 статті 70 СК України при поділі майна частки дружини та чоловіка повинні бути рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у справі нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_5 крім заробітної плати мала інші доходи, які були значно більшими від доходів ОСОБА_4, тому її частка у спірній квартирі, на підставі статті 372 ЦК України, має бути збільшена до 2/3, а частка ОСОБА_4 зменшено, відповідно, до 1/3 частини.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Судом першої інстанції установлено, що 30 червня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який був зареєстрований відділом РАГС Шевченківського районного управління юстиції м. Львова, актовий запис №218 (Т-1 а. с. 69).

25 червня 2013 року шлюб між подружжям розірваний рішенням Шевченківського районного суду м. Львова.

Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі сторонами придбано у власність квартиру квартири АДРЕСА_3 шляхом укладення між ОСОБА_5 та ТОВ "фінансова компанія "ЕКО-ДІМ" договору про участь у Фонді фінансування будівництва виду А "Еко-дім" №56-82-ФФБ-Л від 5 березня 2010 року (Т-1 а. с. 59-68).

Відповідно до вимог частини 1 статті 69, статті 71 СК України дружина і чоловік незалежно від розірвання шлюбу мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, яке ділиться між ними в натурі.

Враховуючи, що сторони не домовилися про поділ майна за взаємною згодою, відповідно до частини 2 статті 69 СК України, даний спір повинен вирішуватися судом.

Згідно частин 1 та 2 статті 70 СК України при поділі майна частки майна дружини та чоловіка повинні бути рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 1 та частини 7 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Суд апеляційної інстанції зазначаючи як на підставу для відхилення від рівності часток подружжя, що розмір заробітної плати ОСОБА_5 значно вищий ніж розмір заробітної плати ОСОБА_4, не врахував положення частини 2 статті 61 СК України, відповідно до якого об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Крім того висновок про те, що ОСОБА_5 крім заробітної плати мала інші доходи які були значно більшими від доходів ОСОБА_4, заснований на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при вирішенні цього спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно статті 57 тачастинами 2, 3 статті 70 СК України не має підстав, для відступу від засад рівності часток подружжя.

Скасовуючи рішення районного суду в частині поділу квартири АДРЕСА_3, в порушення частини 2 статті 303 ЦПК України, в редакції 2004 року, суд апеляційної інстанції, вдався фактично до переоцінки доказів, дійшовши помилкового висновку про те, що частка ОСОБА_5 у цій квартирі має бути збільшена до 2/3, а частка ОСОБА_4 зменшена, відповідно, до 1/3. Натомість суд першої інстанції, оцінивши всі належні у справі докази, дійшов висновку про те, що вищезазначену квартиру придбано сторонами під час спільного подружнього життя за спільні кошти, при цьому не допустив жодних порушень норм процесуального права.

Той факт, що суд першої інстанції при ухваленні рішення і поділу спірної квартири не визнав права власності за кожною із сторін, не є підставою для його скасування. Цей недолік може бути усунено судом шляхом роз'яснення рішення у разі ускладнення його виконання в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині поділу у рівних частках між сторонами квартири АДРЕСА_3 ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому рішення першої інстанції в цій частині, на підставі статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції не переглядається.

Керуючись статтями 141, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/3 ідеальної частини квартири АДРЕСА_3 та за ОСОБА_5 права власності на 2/3 ідеальних частин цієї квартири скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2016 року в частині виділення у власність ОСОБА_4Ѕ ідеальної частини квартири АДРЕСА_3 та ОСОБА_5 Ѕ ідеальної частини цієї квартири залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак Г. І.

Усик