Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.11.2020 року у справі №336/6386/19

Ухвала

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 336/6386/19

провадження № 61-15653ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та коштів на утримання дружини,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та коштів на утримання дружини.

Позов обґрунтовано тим, що 11 вересня 2010 року сторони уклали шлюб. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюбні відносини між подружжям припинились через втрату почуття взаємної любові та поваги, несумісністю поглядів на спільне життя та сімейні відносини.

За таких обставин подальше спільне сімейне життя з відповідачем позивачка вважала неможливим та таким, що суперечить їх інтересам. Крім того у позові зазначала, що ОСОБА_1 відмовляється у добровільному порядку надавати матеріальну допомогу на утримання дітей та дружини.

На підставі викладеного вище ОСОБА_2 просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_1; стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання двох малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дітьми повноліття. Також просила суд стягнути з відповідача на її утримання кошти в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дітьми трирічного віку.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 07 вересня 2020 року, позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 11 вересня 2010 року Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис за № 854. Після реєстрації розірвання шлюбу залишено позивачу прізвище - "ОСОБА_2". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 жовтня 2019 року та до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти на її утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 07 жовтня 2019 року та до досягнення дітьми: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку. Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що виходив з того, що відповідач є батьком малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, які проживають з матір'ю і знаходяться на її утриманні. Відповідач є працездатною особою і відповідно до статей 180, 184 Сімейного кодексу України зобов'язаний утримувати і малолітніх доньку та сина і їх матір до досягнення дитиною трирічного віку, яка потребує матеріальної допомоги.

У жовтні 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у вищевказаній справі.

В касаційній скарзі заявник просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення частково скасувати та ухвалити нове судове рішення яким в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини відмовити, в частині позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дітей - визначити початок стягнення з 01 січня 2020 року.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пунктів 3, 4 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами визнаються справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу.

Предметом спору у цій справі є вимоги про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей та дружини.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Касаційна скарга не містить посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у цій справі не встановлено Верховним Судом.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, то вона поширюються й на касаційне провадження.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та коштів на утримання дружини відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик