Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.08.2020 року у справі №642/6075/17

Ухвала

10 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 642/6075/17

провадження № 61-10853ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 11 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" про визнання права власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" (далі - КП "Жилкомсервіс") про визнання права власності на сарай з льохом за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що він з 1970 року зареєстрований та проживає в квартирі АДРЕСА_1 та користується сараєм з льохом у дворі будинку АДРЕСА_2, який належав до відомчого житлового фонду філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - філія "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця").

Зазначав, що раніше вказаним сараєм з льохом, який був побудований в 1898 році, користувалась його бабуся, яка померла в 1972 році. Після смерті бабусі сарай було надано в користування матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за письмовою заявою останньої, поданої на ім'я начальника ЖЕК № 5 Харківської дистанції цивільних споруд Південної залізниці.

16 серпня 2017 року на дверях сараю він побачив припис Дільниці № 26 КП "Жилкомсервіс", в якому містилася вимога про надання правовстановлюючих документів, дозволу органів державного контролю та рішення міськвиконкому про відвід землі під гараж/сарай/льох/ та зазначалось, що у випадку ненадання дозвільних документів Дільниця № 26 КП "Жилкомсервіс" залишає за собою право притягнути його до адміністративної відповідальності.

Посилаючись на те, що сарай з льохом у дворі будинку АДРЕСА_2 не відноситься до об'єктів, які підлягають державній реєстрації, в 1898 році діючим законодавством не було передбачено надання правовстановлюючих документів на таке нерухоме майно, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на це нерухоме майно за набувальною давністю.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 11 березня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дозволи на будівництво та посвідчення права власності на сарай з льохом у дворі будинку АДРЕСА_2, яким користується позивач, відсутні. При цьому ОСОБА_1 не є мешканцем будинку, на прибудинковій території якого розташована ця будівля, а відтак не належить до кола суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення. Територія, на якій розташоване спірне приміщення, є прибудинковою і призначена для обслуговування житлового будинку.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 11 березня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки він не є добросовісним набувачами, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

20 липня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційного скаргою на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 11 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 травня 2020 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей Пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у цій справі є визнання права власності за набувальною давністю, а саме визнано право власності на сарай з льохом у дворі будинку АДРЕСА_2, зареєстрований за № 105 в журналі реєстрації сараїв і льохів на території дільниці № 26 Холодногірського району Комунального підприємства "Жилкомсервіс".

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали містить посилання на випадок, передбачений підпунктом б) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню: якщо особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

У касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для касаційного перегляду судових рішень, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "б" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначений підпунктом б) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадок є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному перегляду, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 11 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

І. М. Фаловська