Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2019 року у справі №682/806/19

Ухвала

Іменем України

06 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 682/806/19

провадження № 61-16456ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов приватного виконавця Лабчука Романа Михайловича, заінтересована особа - стягувач ПАТ "Райффайзен Банк Аваль",

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою, в якій просив визнати незаконними та скасувати винесені приватним виконавцем Лабчуком Р. М. постанови від 07 березня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 58539971 та постанови від 07 березня 2019 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 58539971. При цьому, заявник посилався, що він є боржником у виконавчому провадженні № 26824970, яке перебувало на виконанні у відділі ДВС Славутського міськрайонного управління юстиції до 21 квітня 2016 року. Згідно постанови головного державного виконавця Андрощука С. В. виконавчий лист був повернутий стягувачу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" з кінцевим терміном пред'явлення 21 квітня 2017 року. Постанова про повернення виконавчого документа не оскаржувалася та набрала чинності.

Заявник зазначав, що стягувач пред'явив виконавчий лист повторно до виконання лише в 2019 році, а приватний виконавець Лабчук Р. М. 07 березня 2019 року відкрив виконавче провадження про стягнення з нього заборгованості по кредиту та стягнення основної винагороди, але при цьому не було вирішено питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа, а відтак зазначені постанови приватного виконавця є незаконними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року, яка залишена без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2019 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні поданої ним скарги.

03 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 в якій заявник просить скасувати ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що при розгляді скарги ОСОБА_1 судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їх права чи свободи.

Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року, який був чинним на час видачі виконавчого листа, передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 02 червня 2016 року визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених частини 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 02 червня 2016 року.

Відповідно частини 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 02 червня 2016 року в редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Відповідно до вимог статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 21 квітня 1999 року, виконавчі документи, а саме судові рішення можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Зазначений строк для виконання судових рішень встановлюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення. А у разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 21 квітня 1999 року, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (частина 1 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Тобто, після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Відповідно до частини п'ятої Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 02 червня 2016 року, пред'являються до виконання у строки, передбачені Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 02 червня 2016 року.

Статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження лише у разі: пропуску встановленого строку проявлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у Статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження", та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених Статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження"; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу ДВС не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим Статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження"; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявності інших, передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов приватного виконавця Лабчука Романа Михайловича, заінтересована особа - стягувач ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська