Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.04.2020 року у справі №404/140/17

Ухвала

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 404/140/17

провадження № 61-6144ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.

Кіровограда від 10 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна іпотечна установа про захист прав споживачів та визнання недійсною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк"), в якому, посилаючись на Закон України "Про захист прав споживачів", просила визнати недійсною додаткову угоду від 13 березня 2008 року до договору про іпотечний кредит № KGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року, укладену між нею та відповідачем.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 грудня 2019 року змінено у мотивувальній частині, викладено її у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м.

Кіровограда від 10 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій статті Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За правилом пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року

(на час подання касаційної скарги) - 2 102,00 грн.

Предметом спору у даній справі є вимога немайнового характеру, а саме: визнання недійсною додаткову угоду від 13 березня 2008 року до договору про іпотечний кредит № KGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року, укладену між сторонами.

Позовні вимоги заявлені з підстав порушення положень Закону України "Про захист прав споживачів".

Справа № 404/140/17 не є справою з ціною позову, що станом на 01 січня 2020 року перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 250 = 525 500,00 грн).

Згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України ця справа із зазначеним предметом спору не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень статті 19 ЦПК України, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. Правова проблема, що вирішувалася судами у цій справі, не становила для них значної складності.

Використавши власні повноваження, урахувавши всі обставини цієї справи, Суд визнає цю справу такою, що не становить значної складності для вирішення судами (тобто є малозначною справою).

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі не обґрунтовується наявність умов застосування винятків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, за результатами чого не встановив наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, у тому числі касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі: "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна іпотечна установа про захист прав споживачів та визнання недійсною додаткової угоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило