Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2021 року у справі №639/8124/20

Ухвала

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 639/8124/20-ц

провадження № 61-10478 ск 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д.

Д., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м.

Харкова від 16 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у вищезазначеній справі.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Оголошено заборону на відчуження квартири, загальною площею

39.8 кв. м, житловою площею 19.3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3.

Оголошено заборону на відчуження машино-місця № НОМЕР_1 у цокольному поверсі житлового будинку літ. "А-7-8", загальною площею 37.7 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Оголошено заборону на відчуження машино-місця № НОМЕР_2 у цокольному поверсі житлового будинку літ. "А-7-8", загальною площею (кв. м) 19.2 за адресою:

АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2020 року змінено.

Заборонено відчуження: нежитлового приміщення (басейну), цокольного поверху № 116,118,119, площею 535,6 кв. м, 1-го поверху № 1-1-:-1-15,1-17,1-18,1-19, площею 653,3 кв. м, 2-го поверху № 2-1-:-2-2, площею 101,7 кв м., загальною площею 1 290,6 кв. м у житловому будинку літ. "А-7-8" АДРЕСА_2, яке належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 листопада 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Манерко Л. М. за реєстровим № 1724; квартири, загальною площею 184,5 кв. м, житловою площею 90,5 кв. м, № 10, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору про поділ майна подружжя, виданого 02 березня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ємець І. О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39959503 від 02 березня 2018 року.

У іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

23 червня 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку

ОСОБА_1 подано касаційну скаргу (надійшла 25 червня 2021 року), у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається,

що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюються для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

У пункті 6 частини 1 статті 150 ЦПК України зазначено, що позов забезпечується, зокрема зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом спору

у справі, зокрема, є стягнення заборгованості за борговою розпискою

від 01 лютого 2020 року, укладеною між ОСОБА_6, правонаступником якого є ОСОБА_2 згідно з договором про право відступлення права вимоги

від 07 вересня 2020 року, та ОСОБА_3, ОСОБА_1,

ОСОБА_4.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист,

або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача,

за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод

та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Встановивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд апеляційної інстанції змінюючи ухвалу суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

При цьому суди виходили з існування реальної загрози того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити

в майбутньому виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а тому вжиття заходів забезпечення позову забезпечить фактичне виконання рішення суду.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими вимогами безпідставні, оскільки судами було встановлено, що між сторонами дійсно існує спір щодостягнення заборгованості за договором позики у розмірі 94 000 доларів США. Крім того, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, вони застосовуються на час розгляду справи, при цьому, особа, яка заявила відповідну заяву, довела її обґрунтованість та співмірність зі своїми позовними вимогами.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, додаткового правового аналізу не потребують та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень

не впливають.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним

і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 1 , 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня

2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник