Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.12.2020 року у справі №447/640/19

Ухвала

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 447/640/19

провадження № 61-18966ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог та оскаржуваних судових рішень

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою

АДРЕСА_1, у порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов мотивовано посиланням на те, що після набрання законної сили рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 квітня 2015 року, яким йому було продовжено строк для прийняття спадщини, він звернувся до нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, однак отримав відмову у вчиненні нотаріальних дій, оскільки на спадкове майно відсутні правовстановлюючі документи.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 18 серпня 2020 року, позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку

АДРЕСА_1, у порядку спадкування за заповітом після смерті його бабусі ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_4, у якій вона просила рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строк до 18 січня 2021 року для подання до Верховного Суду касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України та пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України та сплати судового збору.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 у новій редакції та квитанція про сплату судового збору.

Як на підставу касаційного оскарження, у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 656/1145/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); 2) відсутній висновок Верхового Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Перевіряючи наведені заявником підстави для відкриття касаційного провадження, зокрема посилання на те, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку Верхового Суду викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, Верховний Суд вважає їх безпідставними.

Так, у вказаній постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, зазначено: "Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.

При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо".

Аналізуючи наведене, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, що є предметом касаційного перегляду, не врахував наведених висновків Верховного Суду, оскільки предметом спору у цій справі є вимоги про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом, а отже предмет спору, встановлені судами фактичні обставини справи та підстави оскарження судових рішень не є подібними.

Доводи заявника щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання можливості застосування формулювання "продовження строку для прийняття спадщини" замість "надання додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини" є неспроможними, оскільки не мають правового значення для вирішення цієї справи, предметом спору якої є визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за заповітом.

Зі змісту, поданої на усунення недоліків касаційної скарги вбачається, що фактично ОСОБА_1 не погоджується із рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 грудня 2015 року (справа № 647/604/13-ц).

Частиною 1 статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Питання щодо визначення ОСОБА_2 додаткового строку для прийняття спадщини було предметом судового розгляду (справа № 647/604/13-ц) за наслідками якого, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року та постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року, визнано поважними причини пропуску ОСОБА_2 строку для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, та визначено йому додатковий строк для прийняття спадщини, а тому не може знову вирішуватися Верховним Судом в межах розгляду зазначеної справи.

Аналізуючи наведене, недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Верховного Суду від 28 грудня 2020 року щодо зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 не виконала, не зазначила підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України.

В силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня

1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до частини 3 статті 185, частини 2 статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик