Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.05.2021 року у справі №522/12996/17
Постанова КЦС ВП від 19.03.2025 року у справі №522/12996/17

Ухвала

Іменем України

07 червня 2021 року

м. Київ

справа № 522/12996/17

провадження № 61-6840ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Комлевої О. С., Сегеди С. М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення грошових коштів за договором позики, визнання недійсним договорів, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог та ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про передачу права власності на нерухоме майно в порядку виконання зобов'язання за договором позики, в якому просив у порядку виконання зобов'язання за договором позики від 21 липня 2013 року передати йому право власності ОСОБА_1 на: нежиле приміщення (магазин) загальною площею 96 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; нежилі приміщення магазина загальною площею 30,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; нежиле приміщення салону-магазину загальною площею 88,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2; домоволодіння, яке складається з одного жилого будинку під літ. "А", загальною площею 346,5 кв. м, житловою площею 73,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, а також земельної ділянки площею 0,992 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3; житловий будинок з господарчими будівлями, який складається з "А" - жилого черепашкового будинку житловою площею 16,8 кв. м., загальною площею 42,0кв. м., "Б ", "В" - сарай, 1-3 - огорода, И - цистерна, розташований на земельній ділянці площею 1125 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_4.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня

2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Передано ОСОБА_3 право власності від ОСОБА_1 на:

- нежиле приміщення (магазин) загальною площею 96 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить позичальнику на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 22 грудня 2011 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради;

- нежилі приміщення магазину загальною площею 30,1 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І. П. за № 738;

- нежиле приміщення салону-магазину загальною площею 88,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, та належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н. В. за № 1805;

- домоволодіння, яке складається з одного жилого будинку під літ. "А", загальною площею 346,5 кв. м, житловою площею 73,7 кв. м, розташоване за адресою:

АДРЕСА_3, та належить позичальнику на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 09 лютого 2005 року, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, а також земельної ділянки площею 0,0992 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, та належить позичальнику на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії Р1 № 470786, виданого 03 липня 2001 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів про право приватної власності на землю під № 646/5447;

- житловий будинок з господарчими будівлями, який складається з "А" - жилого черепашкового будинку житловою площею 16,8 кв. м, загальною площею

42,0 кв. м, "Б ", "В" - сарай; 1-3 - огорода; И - цистерна, розташований на земельній ділянці площею 1125 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4, який належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 23 жовтня

2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І. П. за № 1505.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено, скасовано заочне рішення Приморського районного суду м.

Одеси від 13 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про передачу права власності на нерухоме майно в порядку виконання зобов'язання за договором позики, призначено справу до розгляду в загальному порядку на 21 березня 2018 року о 14 год. 30 хв.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2018 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про об'єднання справ в одне провадження задоволено. Об'єднано в одне провадження справи № 522/12996/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про передачу права власності на нерухоме майно в порядку виконання зобов'язання за договором позики та справу № 522/13846/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення грошових коштів за договором позики, визнання недійсним договору купівлі-продажу, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики. Витребувано справу № 522/13846/17 у судді Приморського районного суду м. Одеси Абухіна Р. Д.

Присвоєно справі № 522/12996/17.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2019 року вказану справу передано на розгляд до Київського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2019 року прийнято до провадження справу № 522/12996/17, призначено її до розгляду у підготовчому засіданні на 04 вересня 2019 року на 10 год. 00 хв.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір позики від 21 липня

2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Ухвалою Одеського апеляційного суду 11 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року.

З метою забезпечення позову, ОСОБА_3 подав до Одеського апеляційного суду заяву про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборонити органам державної реєстрації, будь-яким іншим особам, які мають право проводити державну реєстрацію прав та обтяжень на нерухоме майно, вчиняти дії щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єктів: нежитлового приміщення - салону-магазину у АДРЕСА_2; нежитлового приміщення - магазину у АДРЕСА_1; нежитлового приміщення - магазину у АДРЕСА_1; домоволодіння у АДРЕСА_3; земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:43:003:0032.

Заява обґрунтована тим, що між сторонами існує спір щодо передачу спірного майна йому у власність, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення у справі. На його думку, відповідачі мають намір відчужити спірне майно з метою ухилення від його поділу.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року заяву

ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено органам державної реєстрації, будь-яким іншим особам, які мають право проводити державну реєстрацію прав та обтяжень на нерухоме майно, вчиняти дії щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно об'єктів:

- нежитлового приміщення - Салону-магазину у АДРЕСА_2;

- нежитлового приміщення - магазину у АДРЕСА_1;

- нежитлового приміщення - магазину у АДРЕСА_1;

- домоволодіння у АДРЕСА_3;

- земельної ділянки, кадастровий номер undefined.

Задовольняючи заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд виходив із того, що існує реальна загроза невиконання судового рішення, вимоги про забезпечення позову є співмірними заявленим позовним вимогам, а тому невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, що може ускладнити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду

від 11 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року поновлено заявнику строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк до 04 червня 2021 року для сплати судового збору.

На виконання вимог указаної ухвали касаційного суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслала заяву про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору у належному розмірі.

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи заяву ОСОБА_3, апеляційний суд залишив поза увагою факт наявності ухвали Київського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року про відмову в задоволенні його заяви про забезпечення позову, ідентичної за змістом, що була подана до апеляційного суду, а також не взяв до уваги інтереси не тільки відповідача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Необхідність забезпечення позову в обраний позивачем спосіб належно не обґрунтована ані ОСОБА_3, ані апеляційним судом. Крім того, застосовані судом заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, заявленим позовним вимогам.

При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказала, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. [..] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [..] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову."

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.

Урахувавши, що між сторонами існує спір щодо виконання зобов'язань за договором позики у розмірі 600 000 євро, виконання якого забезпечено належним позичальнику майном, тоді як здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна створює реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову, оскільки такий вид забезпечення позову у найбільший мірі спрямовані на забезпечення предмету спору та співмірні із заявленими позивачем вимогами.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд залишив поза увагою наявність ухвали Київського районного суду м. Одеси від 30 вересня

2020 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову, ідентичної за змістом, що подана до апеляційного суду є неспроможними, оскільки чинним процесуальним законодавством не встановлено обмежень щодо можливості звернення учасниками справи із заявою про забезпечення виконання у майбутньому можливого судового рішення про задоволення позову, у тому числі й на стадії апеляційного перегляду справи.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням та власного тлумачення норм цивільно-процесуального законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року постановлена з дотриманням норм процесуального права. Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення грошових коштів за договором позики, визнання недійсним договорів, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак