Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.02.2018 року у справі №688/841/17

Ухвала

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 688/841/17

провадження № 61-3506 ск 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ
КБ "ПриватБанк"), посилаючись на те, що рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 лютого 2015 року її було поновлено на посаді старшого касира-операціоніста Славутського відділення № 1 Хмельницької філії ПАТ
КБ "ПриватБанк". Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2016 року з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період із 26 лютого 2015 року по 01 березня 2016 року у розмірі 22 639 грн 68 коп.

Ураховуючи те, що рішення суду про поновлення її на роботі залишилося не виконаним, позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за затримку виконання рішення за період із 02 березня 2016 року по 10 жовтня 2016 року у сумі 13 655 грн 68 коп. та грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто із ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період із 02 березня 2016 року по 10 жовтня 2016 року в сумі 13 655 грн 68 коп. У задоволенні решти позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У листопаді 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ПАТ
КБ "ПриватБанк", у якій його представник просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, заявник зазначає, що відсутність позивачки на роботі після видання розпорядження від 26 серпня 2015 року про поновлення її на попередній роботі є прогулом без поважних причин. Суди допустили помилку при тлумаченні понять "вимушений прогул" та "прогул без поважних причин", що призвело до неправильного вирішення спору.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

За поданою касаційною скаргою відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно застосувавши положення статей 235, 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), врахувавши роз'яснення пунктів 32, 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", з дотриманням норм процесуального права, дійшов висновку про те, що банк не виконав рішення суду про поновлення позивачки на роботі, тому він зобов'язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки такого виконання. Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності вимог.

Колегія погоджується з такими висновками.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 лютого 2015 року ОСОБА_4 поновлено на роботі на посаді старшого касира-операціоніста Славутського відділення № 1 Хмельницької філії ПАТ КБ "ПриватБанк". У зв'язку з невиконанням цього рішення у добровільному порядку постановою державного виконавця від 14 травня 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 27 лютого 2015 року про поновлення позивачки на роботі на зазначеній посаді. 26 серпня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" прийняло розпорядження № Э.28.0.0.0/1-6931028, яким відмінено дію наказу від 04 грудня 2014 року про звільнення ОСОБА_4 з роботи.

У подальшому рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2016 року стягнуто із ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення її на роботі за період із 26 лютого 2015 року по 01 березня 2016 року у розмірі 20 430 грн 26 коп. Цим рішенням було встановлено, що банк не виконав рішення суду про поновлення ОСОБА_4 на роботі, не видав відповідний наказ, не допустив її до фактичного виконання своїх службових обов'язків. Розпорядження № Э.28.0.0.0/1-6931028, яким відмінено дію наказу №Э.16.0.0.0/1-7094421 від 04 грудня 2014 року про звільнення позивачки з роботи, є неповним і за своєю правовою суттю не є наказом про поновлення працівника на роботі.

18 листопада 2016 року банк видав розпорядження № Э.28.0.0.0/1-7243118, відповідно до якого ОСОБА_4 було поновлено на роботі, вона фактично була допущена до виконання своїх посадових обов'язків, отримала відповідну заробітну плату.

За змістом частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, колегія погоджується з висновком судів про необхідність стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 26 лютого 2015 року, оскільки фактично її було поновлено на займаній посаді лише 18 листопада 2016 року.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що жодними належними та допустимими доказами не було встановлено факту недопуску позивачки на робоче місце, а також до того, що не було встановлено інших обставин, які б перешкоджали виконанню ОСОБА_4 її трудових обов'язків старшого касира-операціоніста.

Проте за змістом частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскаржені судові рішення відповідають законодавчо закріпленому критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга на оскаржуване рішення є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , пунктом 2 частини 4 , частинами 5 та 6 статті 394 ЦПК України,

ухвалив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В. І. Крат