Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.05.2020 року у справі №326/208/20

Ухвала

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 326/208/20

провадження № 61-7021ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М.

Ю., розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року у справі за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про визнання договорів оренди землі поновленими, який буде подано протягом 10 днів,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до ОСОБА_2 про визнання договорів оренди землі поновленими, який буде подано ним протягом 10 днів.

В обґрунтування заяви ФОП ОСОБА_1 зазначав, що 19 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області, загальною площею 7,3617 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, склад угідь - рілля, кадастровий номер 2324882000:03:008:0014.

Також 19 лютого 2007 року між ними був укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області, загальною площею 1,2042 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, склад угідь - сіножаті, кадастровий номер 2324882000:03:021:0019. Згідно умов договору його укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Оскільки державну реєстрацію договорів оренди було проведено 18 березня 2008 року, то строк їх дії відраховується з моменту проведення такої реєстрації, тобто вони діяли до 18 березня 2018 року.

13 лютого 2018 року ФОП ОСОБА_1 направив на адресу відповідача лист-повідомлення про поновлення договорів оренди землі з проектами додаткових угод. ОСОБА_2 протягом місяця не відповіла на ці листи-повідомлення.

ФОП ОСОБА_1 на час звернення до суду продовжував користуватися вищезазначеними земельними ділянками та сплачувати всі необхідні податки і платежі.

Листи-повідомлення від орендодавця про заперечення у поновленні договорів оренди землі протягом місяця після закінчення строку їх дії ФОП ОСОБА_1 не надходили, що, на думку заявника, можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договорів оренди землі.

Разом з тим, ФОП ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2 пропонує іншим особам укласти з нею договори оренди земельних ділянок, порушуючи його переважне право на укладення таких договорів, як добросовісного орендаря.

ФОП ОСОБА_1 має всі підстави вважати, що ОСОБА_2 намагається терміново укласти договори оренди землі та зареєструвати речові права (зокрема, права оренди) щодо вищевказаних земельних ділянок з іншими особами, що порушить його права та інтереси, тому невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду у справі за його позовом про визнання договорів оренди землі поновленими.

Враховуючи викладене, просив накласти арешт на нерухоме майно: земельні ділянки, розташовані на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області, загальною площею 7,3617 га та 1,2042 га, кадастрові номери 2324882000:03:008:0014 та 2324882000:03:021:0019, право власності на які зареєстроване за ОСОБА_2, та заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно них.

Ухвалою Приморського районного суду Запорізької області від 19 лютого 2020 року заяву задоволено. Забезпечено позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів оренди землі поновленими, який буде подано протягом 10 днів.

Накладено арешт на нерухоме майно: земельну ділянку, розташовану на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області, загальною площею 7,3617 гектарів, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, склад угідь - рілля, кадастровий номер undefined, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2; земельну ділянку, розташовану на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області, загальною площею 1,2042 гектарів, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, склад угідь - сіножаті, кадастровий номер 2324882000:03:021:0019, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2; заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно цього нерухомого майна.

Суд першої інстанції виходив з того, що після спливу строку дії договорів оренди землі орендар ФОП ОСОБА_1 продовжує здійснювати обробку земельних ділянок і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Заходи забезпечення позову, які просив застосувати ФОП ОСОБА_1, відповідають його позовним вимогам.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року ухвалу Приморського районного суду Запорізької області від 19 лютого 2020 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що заходи забезпечення позову не впливають на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду у цій справі.

У квітні 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Заявник зазначає, що право оренди землі відноситься до інших речових прав і його поновлення відбувається шляхом проведення певних реєстраційних дій. Без існування арешту на спірні земельні ділянки та заборони вчинення реєстраційних дій ОСОБА_2 матиме можливість безперешкодно укласти договори оренди з іншими особами та зареєструвати певні речові права, що у подальшому, враховуючи характер спору, істотно ускладнить чи взагалі утруднить виконання рішення суду у разі задоволення його позову. Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для прави, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання судового рішення. На підтвердження наявності спору між сторонами, який не врегульований вже тривалий час, до заяви про забезпечення позову було подано відповідні докази. Вказує на те, що постанова апеляційного суду не містить мотивованої оцінки кожного арґументу, наведеного учасниками справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Статтею 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, серед яких є: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

За змістом частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав, про захист яких просить заявник, та інтересів інших учасників судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем для підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до договорів оренди землі 19 лютого 2007 року ФОП ОСОБА_1 (орендар) та ОСОБА_2 (орендодавець) дійшли згоди, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області, площею 7,3617 га та площею 1,2042 га, строком на 10 років. Вказані земельні ділянки належать ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Встановивши, що ухвала суду першої інстанції не містить жодних обґрунтувань необхідності арешту належних відповідачеві земельних ділянок, коли строк дії договорів оренди сплинув у березні 2018 року, тобто 2 роки тому, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для її скасування.

Оскільки реальних ризиків невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду щодо визнання вищевказаних договорів оренди землі поновленими не встановлено, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову ФОП ОСОБА_1 відсутні.

Враховуючи зміст майбутніх позовних вимог про визнання договорів оренди землі поновленими, у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов'язального характеру.

Запропоновані заявником види забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_2 земельні ділянки та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно земельних ділянок не є належним засобом для усунення ризику невиконання рішення суду у цій справі.

Таким чином, заходи забезпечення позову не впливають на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду у даній справі.

Накладення арешту на зазначені земельні ділянки та заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно земельних ділянок порушить право власності ОСОБА_2 та її право на розпорядження майном, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" № 63566/00).

За правилами частини 2 статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника з його змістом.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року у справі за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про визнання договорів оренди землі поновленими, який буде подано протягом 10 днів.

Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов