Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2020 року у справі №212/2269/18

Ухвала

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 212/2269/18

провадження № 61-5651ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду місті Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк", Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк ", Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсними угоди про надання особистого кредиту, кредитного договору та угоди про надання кредиту,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати недійсною угоду про надання особистого кредиту від 13 грудня 2016 року № 500574828, укладену між ним і Публічним акціонерним товариством "АльфаБанк" (далі - ПАТ "АльфаБанк") про надання йому кредиту в розмірі 45 040 грн; визнати недійсним кредитний договір від 02 грудня 2016 року № 270.187.7577, укладений між ним і Публічним акціонерним товариством "Ідея-Банк" (далі - ПАТ "Ідея-Банк") про надання йому кредиту в розмірі 47 000 грн; визнати недійсною угоду про надання кредиту від 16 листопада 2016 року № АК\У011У130933293, укладену між ним і Публічним акціонерним товариством "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") про надання йому кредиту в розмірі 32 995 грн; визнати недійсними три кредитні договори, укладені між ним і Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") шляхом використання банківського терміналу у магазині "АРСІ" та власної кредитної карти, а саме: договір від 16 листопада 2016 року № 16111606577689 на суму 6 000 грн, договір від 16 листопада 2016 року № 16111606577708 на суму 4 300 грн; договір від 16 листопада 2016 на суму 14 700 грн № 16111606577640.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 16 листопада 2016 року він уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "КБК Укрфінанс" (далі - ТОВ "КБК Укрфінанс") договір про надання послуг у галузі споживчого кредитування №
002342. Згідно пунктом 4.2 цього договору він повинен був сплатити ТОВ "КБК Укрфінанс" 20 % наданих у кредит коштів. Після отримання ним кредитів на загальну суму 170 000 грн, ТОВ "КБК Укрфінанс" повинно було укласти з ним ще один договір "рефінансування" за умовами якого погасити його заборгованість перед банками власними коштами, які він повинен буде повертати ТОВ "КБК Укрфінанс" протягом 7 років по 2 500 грн щомісячно. 13 грудня 2016 року під впливом працівників ТОВ "КБК Укрфінанс" він уклав з ПАТ "Альфа-Банк" угоду про надання особистого кредиту № 500574828, згідно з якою отримав кредит в розмірі 45 040 грн під 13,99 % річних на строк до 14 грудня 2019 року. 02 грудня 2016 року, під впливом працівників ТОВ "КБК Укрфінанс" він уклав з ПАТ "Ідея Банк" кредитний договір № 270.187.7577, згідно з яким отримав кредит в розмірі 47 000
грн на 36 місяців. Змінна частина річної процентної ставки 9,5 %, маржа банку 5,5 %, а разом ставка станом на час складання договору - 15 %. 16 листопада 2016 року під впливом працівників ТОВ "КБК Укрфінанс" він шляхом подання заяви уклав з ПАТ "Акцент Банк" угоду про надання кредиту № ANWORY130933293, згідно з якою отримав кредит в розмірі 32 995 грн для часткової оплати товарів Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфі Трейд", а саме: холодильника, пральної машини та іншого. Процента ставка 0,12 % річних, щомісячна винагорода за надання фінансового інструмента 1 121,83 грн на 24 місяці - з 16 листопада 2016 року до 15 листопада 2018 року включно. Кредитні кошти і товари привласнили працівники ТОВ "КБК Укрфінанс ", які доставили товари до магазину "АРСІ" для наступного продажу та привласнення виручки. 16 листопада 2016 року під впливом працівників ТОВ "КБК Укрфінанс" з використанням банківського терміналу в магазині "АРСІ" та власної кредитної карти, виданої раніше ПАТ КБ "ПриватБанк", він уклав три договори надання кредиту на придбання товарів в магазині "АРСІ": № 16111606577689 на суму 6 000 грн; № 16111606577708 на суму 4 300 грн; № 16111606577640 на суму 14 700 грн. Жодних товарів від магазину "АРСІ" він не отримав та звернувся до ТОВ "КБК Укрфінанс" з приводу складання договору "рефінансування ", але вперше довідався, що всі працівники ТОВ "КБК Укрфінанс", які раніше брали участь у переговорах з ним, арештовані за шахрайські дії.

Рішенням Жовтневого районного суду місті Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року (повний текст якої складено 02 березня 2020 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду місті Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2019 року - без змін.

13 березня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду місті Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є визнання недійсними угод та договорів про надання кредитних коштів в загальному розмірі 150 035 грн.

Згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1. обґрунтував тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має значення для правозастосовчої практики у подібних справах, оскільки в провадженні судів перебуває значна кількість справ за позовами споживачів проти банків. Верховний Суд останнім часом ухвалював багато рішень, які встановлювали нові правові позиції для розгляду подібних справ. В цьому випадку йде мова про визначення розумної межі між зобов'язанням держави щодо забезпечення розгляду справи в розумний строк і правом споживача банківських послуг на справедливий розгляд у випадку, коли ті ж самі факти розглядаються в межах кримінального провадження.

Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

При цьому, Верховним Судом враховано, що розмір кредитних коштів, наданих заявнику за оспорюваними договорами (150 035 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду місті Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк ", Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк", Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсними угоди про надання особистого кредиту, кредитного договору та угоди про надання кредиту.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов