Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №210/3177/17

Ухвала

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 210/3177/17

провадження № 61-39728св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року у складі судді Хлистуненко О. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів:

Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат") про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з втратою професійної працездатності.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що він працюючи з 1970 року у ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" у шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим висновком медико- соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 20 грудня 2004 року йому встановлено третю групу інвалідності у зв'язку із професіональним захворюванням та встановлена ступінь втрати професійної працездатності - 40 % (30 % - пиловий бронхіт та 10 % - туговухість) вперше. Згодом 24 лютого 2009 року позивачеві була встановлена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: в розмірі 50 % (40 % - ХОЗЛ та 10 % - туговухість). Позивач вважав, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, йому спричинено моральну шкоду.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" у рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 55 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виходячи з положень статті 153, частини 1 статі 237-1 КЗпП України, статті 1167 ЦК України, обов'язок відшкодувати на користь ОСОБА_1 спричинену йому моральну шкоду у зв'язку з професійними захворюваннями, отриманими ним на виробництві належить відповідачеві.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що на час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності, обов'язок по відшкодування моральної шкоди Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - ~law50~) було покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Крім того, розмір стягнутої з відповідача суми морального відшкодування не відповідає засадам розумності та справедливості.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат".

Позивач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

14 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Верховний Суд вважає, що обставини цієї справи дають підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 04 січня 1970 року до 27 березня 1975 року, з 20 листопада 1980 року до 31 грудня 2004 року працював черговим слюсарем по ремонту обладнання, з 27 березня 1975 року до 20 листопада 1980 року - електрозварювальником ручного зварювання у ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат".

Рішенням Лікувально-профілактичного закладу "Український науково-дослідний інститут промислової медицини" від 21 жовтня 2004 року позивачу встановлено професійні захворювання: пиловий бронхіт першого - другого ступеня з бронхообструктивним синдромом; емфізема легень першого - другого ступеня; легенева недостатність першого - другого ступеня, нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), у зв'язку з чим складено акт розслідування хронічного професійного захворювання від 24 листопада 2004 року.

Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 24 листопада 2004 року встановлено, що причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є тривала робота в умовах впливу виробничого пилу, концентрація якого перевищує ГДК та в професії слюсаря по ремонту обладнання, шуму рівень, якого перевищує ГДР.

Висновком МСЕК від 20 грудня 2004 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності (з них 30% - пиловий бронхіт, 10% - туговухість) та третю групу інвалідності безстроково.

Висновком МСЕК від 24 лютого 2009 року ОСОБА_1 встановлено 50% втрати професійної працездатності (з них 40% -ХОЗЛ, 10% - туговухість) та підтверджено третю групу інвалідності безстроково.

Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує забезпечення санаторно-курортним і медикаментозним лікуванням, ВМП та ЛФК.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина).

Частинами 1 та 2 статті 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина 3 статті 5 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 1 , 3 -5 статті 23 ЦК України).

Частиною 1 статті 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, передбачених законодавством (згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" ~law52~, викладений у новій редакції: з назвою "Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" набув чинності 01 січня 2015 року.

Пункт 1 частини 2 статті 10 Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачає обов'язок страховика - Фонду соціального страхування України, виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені Пункт 1 частини 2 статті 10 Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до частини 7 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності: 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно із частини 7 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції від 01 січня 2015 року відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до пункту 2,3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Згідно з ухвалою Конституційного Суду України від 10 липня 2018 року № 43-у/2018 (справа № 1-59/2018 (3452/17) про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини 8 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці", Конституційний Суд України зазначив, що він вже розглядав питання про відповідність статтям 1, 3, 8, частинам 2 , 3 статті 22, статтям 46, 48 Конституції України (конституційність) положень пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року № 717-V (далі-Закон № 717-V), якими було скасовано право потерпілих на виробництві застрахованих громадян та членів їхніх сімей на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, встановлене ~law62~ у первинній редакції.

У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Конституційний Суд України встановив, що таким скасуванням право зазначених категорій громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац дев'ятий пункту 5 мотивувальної частини). Конституційний Суд України у вказаному рішенні також констатував, що такий розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання неконституційними положень ~law63~, якими було скасовано право застрахованих громадян, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, гарантоване приписами ~law64~ у первинній редакції (абзац дев'ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

Таким чином, Фонд соціального страхування на час набрання чинності Законом України № 77-VIII "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не був суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснювалося відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Таким суб'єктом з 01 січня 2006 року є роботодавець. Положення ~law66~, якими скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, визнані Конституційним Судом України такими, що відповідають Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

Отже на момент звернення до суду ОСОБА_1 як особи, потерпілої від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди не вважалось страховою виплатою у розумінні положень частини 8 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та мало здійснюватися незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Крім того, визначене вище застосування частини 8 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не протирічить статті 58 Конституції України, оскільки Фонд соціального страхування не є особою, яка завдала моральну шкоду позивачеві.

Скасування обов'язку Фонду, який був передбачений, зокрема статтею 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" 1999 року, здійснювати відповідну страхову виплату потерпілому означає скасування обов'язку (функції), а не відповідальності винної особи.

Скасування відповідного обов'язку Фонду соціального страхування не позбавляє потерпілого права на відшкодування моральної шкоди у роботодавця як винної особи, відповідно до норм ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами 1 та 5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання під час роботи у ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" в умовах підвищеної запиленості.

Згідно з пунктом 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Зважаючи на те, що сторони перебували у трудових правовідносинах, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, тому наявні підстави, передбачені статтями 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди.

Відповідних висновків щодо застосування положень статей 153, 237-1 КЗпП України, 1167 ЦК України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" Верховний Суд також дійшов у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 219/9095/16-ц (касаційне провадження № 61-4772св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 265/379/16 (касаційне провадження № 61-5393св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 210/4786/16 (касаційне провадження № 61-8717св18), від 31 жовтня 2018 року № 592/3565/17 (касаційне провадження № 61-14410св18), від 05 грудня № 212/4799/17 (касаційне провадження № 61-36931св18) від 19 грудня 2018 року у справі № 219/5501/17 (касаційне провадження № 61-1431св18), виклавши позицію про покладення обов'язку відшкодування моральної шкоди на роботодавця, з яким позивач перебував у трудових правовідносинах, з огляду на те, що професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов'язків.

У цій справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що обов'язок відшкодувати на користь ОСОБА_1 спричинену йому моральну шкоду у зв'язку з професійними захворюваннями, отриманими ним на виробництві належить відповідачеві.

Оскільки зміст положень статті 153, частини 1 статі 237-1 КЗпП України, статті 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди за загальним правилом, при Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції, чинній на час звернення позивача з цим позовом, не передбачено відшкодування потерпілій особі моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України, як не передбачено у Державному бюджеті України коштів на таке відшкодування, Верховний Суд вважає, що рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року та постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року ухвалене з правильним застосуванням матеріального права і з додержанням норм процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року - без змін.

Проте у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до підпункту "е" ~law72~ у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду послалась на наступне.

Положеннями ~law73~, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції ~law74~. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини 2 та 3 статті 5 ЦК України).

Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року ~law75~ не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини 1 статті 268 ЦК України).

Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до набрання чинності ~law76~ від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов'язковість, рівність учасників правовідносин перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Ухвалення судами вищих інстанцій протилежних і суперечливих судових рішень у подібних правовідносинах при застосуванні одних і тих же норм матеріального права не відповідає принципу правової визначеності та може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання правовідносин у державі, що забезпечується у тому числі єдністю судової практики.

Оскільки Касаційний цивільній суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що обов'язок відшкодування моральної шкоди внаслідок отриманого позивачем професійного захворювання покладається на роботодавця як винної особи, відповідно до норм ЦК України та КЗпП України та захист такого права залежить від дати звернення потерпілої особи з відповідним позовом, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду відповідно до яких якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до набрання чинності ~law77~, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 4 статті 403 ЦК України.

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 210/3177/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук СуддіВ. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик