Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.09.2019 року у справі №202/2908/17

Ухвала

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 202/2908/17

провадження № 61-16703св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - прокуратура Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

особа, яка звернулася з касаційною скаргою, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила: визнати дійсним договір довічного утримання від 10 червня 2015 року, укладений між нею та ОСОБА_4; визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2, яка складається з: літ.

А-9,1 - коридор площею 5,7 кв. м; 2 - ванна площею 2,0 кв. м; 3 - туалет площею 1,2 кв. м; 4 - кухня площею 9,6 кв. м; 5 - комора площею 0,4 кв. м; 6,7,8 - житлові площами 12,4 кв. м, 18,2 кв. м, 7,5 кв. м; І - балкон площею 0,9 кв. м, загальна площа - 57,9 кв. м, житлова площа - 38,1 кв. м.

В обґрунтування позову зазначала, що 10 червня 2015 року вона уклала з ОСОБА_4 договір довічного утримання, відповідно до якого зобов'язалася здійснювати довічне утримання і догляд за останньою, а саме забезпечувати її харчуванням, одягом, медикаментами, доглядом, необхідною допомогою, вартість яких визначена сторонами в розмірі п'яти мінімальних розмірів оплати праці щомісячно.

Відповідно до пункту 1 вищевказаного договору ОСОБА_4 передала їй у власність квартиру АДРЕСА_2, а позивач зобов'язалася забезпечувати ОСОБА_4 утриманням та доглядом довічно.

Згідно з пунктом 7 договору довічного утримання, сторони зобов'язалися нотаріально посвідчити його у строк до 10 січня 2017 року, однак в той день ОСОБА_4 за станом здоров'я не змогла з'явитись особисто до нотаріуса.

Не зважаючи на те, що договір не був нотаріально посвідчений, вона сумлінно виконувала свої зобов'язання за ним, піклувалася про ОСОБА_4 та доглядала її.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. На даний час з дозволу позивача у квартирі проживає відповідач, який деякий час у відсутність позивача доглядав за ОСОБА_4, та вважає себе її спадкоємцем.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано дійсним договір довічного утримання від 10 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2, яка складається з: літ. А-9,1 - коридор площею 5,7 кв. м; 2 - ванна площею 2,0 кв. м; 3 - туалет площею 1,2 кв. м; 4 - кухня площею 9,6 кв. м; 5 - комора площею 0,4 кв. м; 6,7,8 - житлові площами 12,4 кв. м, 18,2 кв. м, 7,5 кв. м; І - балкон площею 0,9 кв. м, загальна площа - 57,9 кв. м; житлова площа - 38,1 кв. м.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині визнання дійсним договору довічного утримання та визнання за позивачем права власності на квартиру є законними і обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням, прокуратура Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надала належні і допустимі докази виконання нею умов договору довічного утримання, не довела, що ОСОБА_4 за станом здоров'я не могла відвідати нотаріуса для нотаріального посвідчення оспорюваного договору.

З огляду на недотримання при укладенні договору довічного утримання вимоги про його нотаріальне посвідчення, відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнання його дійсним та визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_2.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач є спадкоємцем ОСОБА_4 та у визначений законом спосіб прийняв спадщину, відтак цей позов пред'явлено до належного відповідача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2019 року особа, яка не брала участь у справі, - ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року та направити справу на новий розгляд до Дніпровського апеляційного суду.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що їй на праві власності належить спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2017 року, укладеного між нею та ОСОБА_1, тому постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року вирішено питання, яке впливає на її права. Оскаржувана постанова прийнята за її відсутності.

У прокурора були відсутні правові підстави для звернення з апеляційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції у цій справі в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою прокурор повинен довести нездійснення чи неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або відсутність такого органу, та повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

В матеріалах справи відсутні докази того, що прокурор Дніпропетровської області повідомив Дніпровську міську раду про порушення її інтересів оскаржуваним судовим рішенням з вимогою здійснити захист інтересів міської ради у передбачений чинним законодавством спосіб.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, прокурор повинен був залучити до участі у справі ОСОБА_3 як власника спірної квартири.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду м.

Дніпропетровська.

12 листопада 2019 року справа № 202/2908/17 надійшла до Верховного Суду.

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 31 березня 2009 року Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою. Вказана обставина підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22661623 від 06 травня 2009 року, здійсненого Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надала до суду складений у простій письмовій формі договір довічного утримання, укладений між нею та ОСОБА_4 20 грудня 2015 року.

Відповідно до пункту 1 договору довічного утримання від 10 червня 2015 року ОСОБА_4 передала позивачу у власність квартиру за АДРЕСА_2, а позивач зобов'язалася забезпечувати ОСОБА_4 утриманням та доглядом довічно.

Згідно пункту 3 вищевказаного договору ОСОБА_1 зобов'язалася здійснювати довічне утримання і догляд за ОСОБА_4. У цих цілях позивач зобов'язалася забезпечувати ОСОБА_4 харчуванням, одягом, медикаментами, доглядом, необхідною допомогою, вартість яких визначена сторонами щомісяця в розмірі п'яти мінімальних розмірів оплати праці, установлених законом. Готування їжі при цьому повинне здійснюватися не рідше одного разу в день, прибирання квартири, у якій буде проживати відчужувач, не рідше одного разу в тиждень, прання білизни не рідше двох разів на місяць. Придбання одягу, взуття, а також медикаментів повинне здійснюватися в міру необхідності.

Відповідно до пункту 7 договору довічного утримання від 10 червня 2015 року, сторони зобов'язалися нотаріально посвідчити цей договір до 10 січня 2017 року.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права касаційного оскарження судового рішення, є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно щодо якого виник спір, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов'язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків.

Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що оскаржуваним судовим рішенням апеляційної інстанції не вирішувалось питання про її права, свободи, інтереси або обов'язки з огляду на те, що судове рішення про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не вирішує питання про права чи обов'язки інших осіб.

Оскільки оскаржуваним судовим рішенням про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору довічного утримання від 10 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, і визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_2, не вирішувалося питання щодо права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, за результатами розгляду цієї конкретної справи спірне нерухоме майно не вибуло з володіння і користування останньої й на підставі такого рішення неможливо внести зміни щодо реєстрації права власності, у суду касаційної інстанції відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції вирішено питання про права ОСОБА_3, яка не брала участі у цій справі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи те, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року не вирішує питання про права та обов'язки ОСОБА_3, яка не брала участі у справі, касаційне провадження за її касаційною скаргою підлягає закриттю.

Керуючись статтями 389, 396, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю.

Тітов