Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.12.2020 року у справі №752/14373/20

Ухвала

Іменем України

30 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 752/14373/20

провадження № 61-16648ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федорчука Сергія Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову до звернення до суду з позовною заявою, посилаючись на те, що вона має намір звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу у розмірі 384 142,04 грн.

Просила суд накласти арешт на належне відповідачу майно, а саме: нежилі приміщення АДРЕСА_1; земельну ділянку, кадастровий номер 3222486200:03:006:0019, яка розташована на АДРЕСА_2; земельну ділянку, кадастровий номер 3222486200:03:006:0020, яка розташована на АДРЕСА_3.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що клопотання ОСОБА_2 не спрямоване на забезпечення позову та можливого рішення суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково. Накладено арешт на: нежитлове приміщення № 2н площею 5,9 кв. м у будинку на АДРЕСА_1; нежитлове приміщення № 3н площею 5 кв. м у будинку, на АДРЕСА_1, нежитлове приміщення № 005 площею 13,8 кв. м у будинку на АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1. Роз'яснено ОСОБА_2 її обов'язок пред'явити позов протягом десяти днів з дня прийняття постанови про забезпечення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наявні підстави відповідно до статей 149, 150, 151, 152, 153 ЦПК України для вжиття заходів забезпечення шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Федорчука С. В. на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, у якій заявник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не навів будь-яких мотивів прийняття аргументів сторони щодо забезпечення позову, зокрема не обґрунтовував необхідності накладення арешту на нежитлові приміщення. Вважає, що дії суду призвели до втручання у право власності відповідача, а суд, ухвалюючи постанову, посилався на загальні норми процесуального права.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Суди встановили, що при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_2 посилалась на те, що 05 грудня 2017 року між нею та ОСОБА_1 укладений попередній договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов'язалась до 03 вересня 2018 року побудувати багатоквартирний будинок на АДРЕСА_3 та передати ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 39,8 кв. м. Зазначала, що багатоквартирний будинок досі не побудований та договір купівлі-продажу не укладений, у зв'язку з чим вона має намір звернутися до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 сплачених за договором грошових коштів з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних втрат у розмірі 384 142,04
грн. Зазначала, що невжиття таких заходів позову може утруднити виконання рішення суду, оскільки її вимоги мають майновий характер.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчинення певних дій.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально- правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Предметом спору у цьому випадку є майнові вимоги ОСОБА_2, а тому накладання арешту на належне відповідачу майно в межах ціни позову до закінчення розгляду справи по суті відповідає меті забезпечення позову.

Задовольняючи частково вимоги про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що хоча матеріали справи і не містять доказів на підтвердження наміру ОСОБА_1 відчужити належне їй майно, однак вона може його відчужити без відома та дозволу інших осіб, що призведе до утруднення виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів та ефективного захисту та відновлення прав заявника.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про доведеність заявником, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до частини 13 статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини 13 статті 158 ЦПК України, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Можливе подальше непред'явлення позову може мати наслідком скасування заходів забезпечення позову. Непред'явлення позову не є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову, відповідність вимогам закону якої визначається на час її постановлення.

Відповідачем не подано доказів того, що ОСОБА_2 не виконала вимоги постанови апеляційного суду щодо пред'явлення позову протягом десяти днів з дня прийняття постанови про забезпечення позову.

Забезпечення позову по суті є обмеження суб'єктивних справ, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ними інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Ураховуючи характер спору і зміст позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на: нежитлове приміщення № 2н площею 5,9 кв. м у будинку на АДРЕСА_1; нежитлове приміщення № 3н площею 5 кв. м у будинку на АДРЕСА_1, нежитлове приміщення № 005 площею 13,8 кв. м у будинку на АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1, є достатнім, необхідним і співмірним заходом забезпечення позову за обставин зазначеного спору, який виник між сторонами.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають нормам процесуального права, зокрема статтям 149, 150 ЦПК України.

Вжиті судом апеляційної інстанції заходи забезпечення позову тимчасово обмежують право відчуження нежитлових приміщень, але не створюють перешкод у користуванні та володінні ними.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Отже, відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Федорчука С. В. необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки правильне застосування норми права стосовно забезпечення позову є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись частиною 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Федорчука Сергія Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний