Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.02.2020 року у справі №520/17342/18
Ухвала ВП ВС від 29.12.2020 року у справі №520/17342/18

Ухвала

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 520/17342/18

провадження № 61-1559св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлишина Юрія Миколайовича на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 липня 2019 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (далі - Управління ВД ФССУ в Одеській області, фонд) на свою користь компенсацію втрати доходів у розмірі 129 310,35 грн, з причин затримання щомісячних страхових виплат в період з 01 листопада 2011 року до 01 жовтня 2018 року; три проценти річних від простроченої суми затримання щомісячних страхових виплат, що складає 17 543 грн в період з 01 листопада 2011 року до 01 жовтня 2018 року; 15 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2, який за життя захворів на професійне захворювання "пневмоконіоз", у зв'язку з чим вона звернулась до фонду із заявою про призначення їй страхових виплат, однак їй відмовлено у задоволені цієї заяви.

Після цього вона звернулася до Суворовського районного суду міста Одеси, який рішенням від 18 грудня 2014 року (справа № 523/2830/14) встановив причинний зв'язок смерті її чоловіка з його професійним захворюванням. Крім того, рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року у справі № 520/8530/17 визнано протиправною бездіяльність фонду та зобов'язано призначити їй страхові виплати у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2, починаючи з 01 листопада 2011 року довічно, щомісячно в розмірі 2 096,78 грн. На її думку, відповідач з 07 травня 2015 року ухилявся від призначення страхових виплат, переклав свої обов'язки на неї, не витребував документи, що знаходилися на непідконтрольній Україні території, які вона не змогла надати фонду. Вважає, що через невчасну виплату їй страхових виплат вона має право на компенсацію втрати доходів через інфляційні процеси, три проценти річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також на відшкодування моральної шкоди, завданої невчасною виплатою страхового відшкодування. У зв'язку з цим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 01 липня 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції рішення мотивував безпідставністю позовних вимог. При цьому виходив з того, що рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року зобов'язано Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Одеса призначити ОСОБА_1 страхові виплати у зв'язку із смертю чоловіка, починаючи з 01 листопада 2011 року довічно, щомісячно в розмірі 2
096,78 грн. Про застосування коефіцієнту підвищення страхових виплат під час перерахування розміру щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 у судовому рішенні не зазначено, а тому сума визначених позивачкою інфляційних втрат не підлягає стягненню. На правовідносини загальнообов'язкового державного соціального страхування, що виникли між ОСОБА_1 та фондом не поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України. Крім того, позивачка не надала достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про спричинення їй діями відповідача моральної шкоди, а тому ці вимоги також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 17 грудня 2019 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 липня 2019 року змінив в його мотивувальній частині та залишив без змін в його резолютивній частині.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, однак у мотивувальній частині рішення допустив протиріччя, зазначивши, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому підстави для відмови у позові мають бути викладені у редакції, зазначеній апеляційним судом.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлишин Ю. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а також передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Касаційна скарга мотивована безпідставністю висновків судів попередніх інстанцій про те, що страхові виплати здійснені відповідачем вчасно та без затримки.

Необґрунтованим є висновок судів про те, що до спірних правовідносин не застосовуються вимоги Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Постанови Кабінету Міністрів України від 21лютого 2001 року № 159 "Про порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати". Помилковим є і висновок судів про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина 2 статті 625 ЦК України, а спеціальний Закон України "від 23 вересня 1999 № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law25~), який регулює виниклі правовідносини сторін. Позивачка мала законне та обґрунтоване очікування на своєчасну виплату страхових виплат з врахуванням індексу інфляції та розраховувати на три проценти річних за прострочення виконання зобов'язань фондом. Також скарга містить доводи про помилковість висновків судів про недоведеність ОСОБА_1 факту завдання їй моральної шкоди.

У лютому 2020 року Управління ВД ФССУ в Одеській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. При цьому зазначило, що своєчасно провело виплату щомісячних страхових виплат. Суди дійшли правильного висновку про те, що у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань немає підстав для застосування статті 625 ЦК України, а також про необґрунтованість вимог позивачки про стягнення суми на відшкодування моральної шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 лютого 2020 року справа № 520/17342/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 ОСОБА_2, який за життя хворів на професійне захворювання -пневмоконіоз.

Згідно з висновком обласної профпатології МСЕК міста Донецька від 14 листопада 1995 року ОСОБА_2 встановлено 45 процентів втрати професійної працездатності і встановлена третя група інвалідності безстроково, що підтверджено довідкою від 29 серпня 1996 року та 14 листопада 1995 року, актом розслідування хронічного професійного захворювання від 22 листопада 1995 року. Професійне захворювання пов'язане з хворобою легенів.

За життя ОСОБА_2 перебував на обліку у ВД ФССНВ та ПЗ міста Кіровське Донецької області, отримував страхові виплати.

Позивачка була дружиною померлого ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 26 січня 1963 року. ОСОБА_1 є тимчасово переміщеною особою, інвалідом третьої групи. До дня смерті її чоловік - ОСОБА_2 проживав разом з нею, а тому 16 березня 2012 року позивачка завернулась до ВД ФССНВ та ПЗ міста Кіровське Донецької області із заявою про призначення їй страхових виплат.

В цей же день ВД ФССНВ та ПЗ міста Кіровське Донецької області надало позивачці направлення на Медико-соціальну експертну комісію (далі - МСЕК) для встановлення причино-наслідкового зв'язку між смертю потерпілого та профзахворюванням.

Рішенням Одеської обласної МСЕК від 31 липня 2012 року № 2 встановлено, що причинного зв'язку між смертю та професійним захворюванням згідно з актом від 31 липня 2012 року № 11 немає.

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року скасовано акт від 31 липня 2012 року № 11, прийнятий обласною МСЕК № 2 міста Одеси про не встановлення зв'язку смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, з його професійним захворюванням пневмоконіоз. Скасовано рішення обласної МСЕК від 31 липня 2012 року № 2 міста Одеси про не встановлення зв'язку смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, з його професійним захворюванням, встановлено причинний зв'язок смерті ОСОБА_2, з його професійним захворюванням пневмоконіоз.

Зобов'язано обласну МСЕК № 2 міста Одеси надати висновок про встановлення причинного зв'язку смерті ОСОБА_2, з його професійним захворюванням пневмоконіоз.

Позивачка неодноразово, а саме: 07 травня 2015 року, 24 лютого 2016 року, 19 квітня 2016 року, 05 квітня 2017 року, 05 травня 2017 року зверталась до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Одеса з заявами про призначення їй щомісячної страхової виплати з дня смерті її чоловіка, з 01 листопада 2011 року.

Листом від 22 квітня 2016 року № 05/1903 Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Одеса повідомило ОСОБА_1 про неможливість призначення страхових виплат у зв'язку з тим, що не надійшли документи з ВД ФССНВ та ПЗ міста Кіровське Донецької області.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року визнано протиправною бездіяльність Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Одеса щодо призначення ОСОБА_1 страхових виплат у зв'язку із смертю потерпілого ОСОБА_2. Зобов'язано Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Одесапризначити ОСОБА_1 страхові виплати у зв'язку із смертю потерпілого, починаючи з 01 листопада 2011 року довічно, щомісячно в розмірі 2 096,78 грн. Постановою Одеського адміністративного апеляційного суду від 01 серпня 2018 року вказане рішення залишено без змін.

01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подала до Управління ВД ФССУ в Одеській області заяву про призначення щомісячних страхових виплат та рішення Київського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року. Місячні страхові виплати за місяці: серпень, вересень та жовтень були проведені позивачці на наступний місяць.

Відповідач виконав рішення суду від 19 лютого 2018 року в повному обсязі. Кошти згідно з платіжним дорученням від 02 жовтня 2018 року перераховані ОСОБА_1 в період з 01 листопада 2011 року до 31 липня 2018 року в сумі 169 839,18 грн та з 01 жовтня 2018 року довічно призначена їй щомісячна страхова виплата у розмірі 2
096,78 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки касаційна скарга надійшла до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Преамбулою ~law29~ передбачено, що ~law30~ відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.

Згідно з ~law31~ Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Одними із принципів соціального страхування, відповідно до ~law32~, зокрема, є законодавчо визначені умови і порядок здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

~law33~ визначено, що рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою, відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до ~law35~ в редакції, чинній на час звернення позивачки з цим позовом, виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Управління виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення.

Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених ~law36~, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду.

Згідно з ~law37~ основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до ~law38~.

Тобто Фонд є суб'єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17 (провадження № 11-876апп18) та постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16 (провадження № 11-350апп18).

~law39~ встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Відповідно до ~law40~ спори, що виникають із правовідносин за ~law41~, вирішуються в судовому порядку. Строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених ~law42~, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується. Спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку. За бажанням заінтересована особа може звернутися з питань вирішення спору до спеціальної комісії Фонду. До складу цієї комісії на громадських і паритетних засадах входять представники держави, застрахованих осіб і страхувальників.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

У цій справі ОСОБА_1 просила стягнути з Управління ВД ФССУ в Одеській областіна свою користь компенсацію втрати доходів у розмірі 129 310,35 грн, з причин затримання щомісячних страхових виплат на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати" в період з 01 листопада 2011 року до 01 жовтня 2018 року; три проценти річних від простроченої суми затримання щомісячних страхових виплат, що складає 17 543,00 грн в період з 01 листопада 2011 року до 01 жовтня 2018 року; 15
000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; вирішити питання про розподіл судових витрат.

При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року визнано протиправною бездіяльність Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Одеса щодо призначення ОСОБА_1 страхових виплат у зв'язку із смертю потерпілого ОСОБА_2.

Зобов'язано Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Одеса призначити ОСОБА_1 страхові виплати у зв'язку із смертю потерпілого, починаючи з 01 листопада 2011 року довічно, щомісячно в розмірі 2 096,78 грн.

Постановою Одеського адміністративного апеляційного суду від 01 серпня 2018 року вказане рішення залишено без змін.

Спір у цій справі виник внаслідок бездіяльності відповідача щодо призначення страхових виплат у зв'язку із смертю потерпілого, що підтверджено рішенням адміністративного суду, яким відповідача зобов'язано призначити позивачу страхові виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) зробила висновок, що справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20) вказала, що у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням Фонд та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист. Тому спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання зверненні позивачкою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього пов'язаних з виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).

Приймаючи постанову від 15 січня 2020 рокуу справі № 334/452/18 Велика Палата Верховного Суду вважала, що всі вимоги вкладника про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та/або банку інфляційних втрат і трьох процентів річних треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Однак 23 січня 2019 року у постанові в справі № 639/5960/17 за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розгляд вимог, якими позивач хотів доповнити позов, подавши відповідну заяву від 29 листопада 2017 року, про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних і пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожен день прострочення повернення вкладу не належить до юрисдикції адміністративного суду.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від висновку, сформульованого у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, вже зазначала у наступних постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18 та повторила у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 про належність до юрисдикції адміністративного суду спорів про стягнення вкладником банку з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб упущеної вигоди, а також сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, через несвоєчасне виконання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб його обов'язків за Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у наведених висновках сформулювала позицію про те, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання звернені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки стосуються безпосередньо правомірності дій останнього пов'язаних з виплатою відшкодування.

Зазначене дає підстави для висновку про існування різного підходу при розмежуванні адміністративної та цивільної юрисдикційу спорах про стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання і трьох процентів річних з різних державних фондів за невиконання ними грошових зобов'язань.

Ураховуючи принципи, функції Фонду та зміст положень вищезазначених норм права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що з огляду на конкретні обставини цієї справи є підстави конкретизувати (або в разі необхідності відступити) висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) про те, що справа про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

З огляду на зазначене, у зв'язку з необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, справа № 520/17342/18 (провадження № 61-1559св20) підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду для конкретизації попереднього висновку/або відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вказувала на те, що задля гарантування юридичної визначеності вона може повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див., наприклад, пункти 23-25,30-31 окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С.

В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю. щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, пункти 43-45 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16; пункти 44-45,47 постанови від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16; пункт 24 постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11).

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати справу №520/17342/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. І. Крат