Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.02.2021 року у справі №592/2518/20

Ухвала

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 592/2518/20

провадження № 61-1436ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 28 квітня 2016 року вона продала 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, та отримала від покупця ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 310 000,00 грн. До неї звернулася її онука ОСОБА_3 з проханням отримання позики у сумі 260 000,00 грн для придбання власного житла, про що складена відповідна розписка. У позасудовому порядку вирішити спір з відповідачем не вдалося, вказаний борг відповідач не повернула.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила стягнути з відповідача на її користь суму боргу у сумі 260 000,00 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 260 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладений договір позики, проте відповідач не повернула грошові кошти позивачу.

Постановою Сумського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 жовтня 2020 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що із розписки не вбачається отримання грошових коштів саме від бабусі і саме у борг, не встановлено обов'язку повернути грошові кошти позивачу та не встановлений строк повернення боргу.

25 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 260 000,00
грн, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (567 500,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України постанова Сумського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року не підлягає касаційному оскарженню.

Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, та касаційна скарга не містить посилань на передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик