Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.02.2020 року у справі №686/25039/18
Ухвала КЦС ВП від 02.02.2020 року у справі №686/25039/18

Ухвала

Іменем України

20 січня 2020 року

м. Київ

справа № 686/25039/18

провадження № 61-531ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.

Хмельницькому Хмельницької області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про стягнення майнової шкоди, спричиненої незаконним утриманням податку з пенсії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про стягнення майнової шкоди, спричиненої незаконним утриманням податку з пенсії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". На підставі абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щомісячно з нарахованої йому пенсії утримувався податок з доходів фізичних осіб. У період з 01 липня 2014 року по 30 червня 2016 року органами пенсійного фонду було утримано з його пенсії 17 417,78 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 зазначені положення Податкового кодексу України визнано неконституційними.

Вважає, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування пенсії йому заподіяна майнова шкода у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 17 417,78 грн, тому просив стягнути зазначену суму з Державного бюджету України.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2019 року провадження у справі за даним позовом закрито у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спір виник після звільнення ОСОБА_1 з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням судами норм процесуального права, та направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Разом з тим, ОСОБА_1 заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Заявник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права через неправильне застосування закону щодо предметної юрисдикції справ цієї категорії. Крім того, суди відступили від правових висновків, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України і Великої Палати Верховного Суду. Зазначає, що оскільки предметом його позовних вимог є лише вимога про відшкодування шкоди і публічно-правового спору із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності немає, то спір не підвідомчий Хмельницькому окружному адміністративному суду і повинен розглядатися в порядку, визначеному Цивільним процесуальний кодексом України (далі - ЦПК України). Це спір не має жодного відношення до його діяльності на публічній службі та не пов'язаний з нею.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 цієї Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

За змістом пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зазначено, що Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) зробила висновок, що якщо спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом судового розгляду є вимога особи, яка отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" про стягнення з держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області майнової шкоди в сумі 17
417,78 грн, завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону, на підставі якого здійснювалось оподаткування пенсії.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки така не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, виходячи з того, що спір, який виник між сторонами, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата пенсії за вислугу років, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після її припинення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19) та у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18).

Посилання заявника на помилковість висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №686/6775/18, та невідповідність її висновкам, які містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд визнав необґрунтованими, оскільки між вказаними постановами Палат Верхового Суду, що стосуються спірного питання, розбіжностей у застосуванні норм права немає. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 помилково витлумачив наведені постанови касаційного суду та прийшов до невірного висновку про те, що подана ним позовна заява повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки не носить характеру публічно-правового спору. Сама по собі обставина, що позовна вимога стосується стягнення майнової шкоди, не свідчить про її цивільно-правовий характер.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Статтею 403 ЦПК України передбачено підстави та порядок передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Пунктом 3 частини 6 статті 403 ЦПК України у редакції Закону України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи" визначено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Враховуючи, що Велика Палата Верховного Суду зробила висновок у подібних правовідносинах щодо питання юрисдикції спору, клопотання задоволенню не підлягає.

За правилами частини 2 статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК Українисуд у порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди ОСОБА_1 з їх змістом.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про стягнення майнової шкоди, спричиненої незаконним утриманням податку з пенсії.

Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді В. О. Кузнєцов

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук