Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.12.2019 року у справі №302/711/18

Ухвала

23 червня 2021року

м. Київ

справа № 302/711/18

провадження № 61-21414св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2018 року в складі судді Кривка В. П. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (далі - ПрАТ "СК "Провідна") та просив стягнути 73 483 грн невиплаченої частини страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна фізичних осіб і відповідальності перед третіми особами із урахуванням 3 % річних від простроченої суми в розмірі 2 205 грн, а також пеню в сумі 3 674,15 грн.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ "СК "Провідна" на користь ОСОБА_1 73 483 грн невиплаченої частини страхового відшкодування за договором № УД/0011724/0708/17 від 31 березня 2017 року, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 2 071,62 грн та пеню у розмірі 2 521,05 грн, а всього 78 075,67 грн.

У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2018 року скасовано й відмовлено в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2018 року в частині стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та пені змінити, стягнути з відповідача на його користь 3 % річних у розмірі 2 071,62 грн та пеню у сумі 2 851,80 грн, а в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди скасувати й задовольнити цю вимогу в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 , частини 9 статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) для цілей пункту 1 частини 6 , частини 9 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Ціна позову в справі, що переглядається, становить 79 362,15 грн. Тобто справа № 302/711/18 є малозначною у силу вимог закону.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v.
SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (..) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (..)". У пп. 107-109 рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". У цій справі Суд зазначає, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу Верховний Суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову Апеляційного суду, і такі дії не були передбачені Господарським процесуальним кодексом, що було підтверджено Урядом у його зауваженнях. Суд також зазначає, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному Суду ухвалювати такого роду рішення. І, нарешті, Суд вважає, що загальні положення Конституції України 254к/96-ВР, на які посилався Уряд, не могли слугувати достатньою правовою підставою для такої специфічної компетенції, яка не надавалась відповідним законодавством. Суд повторює, що у деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначено законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень. Проте у даній справі Верховний Суд не надав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення Господарського процесуального кодексу і ухвалення такого роду рішень, що, як вказувалось Урядом, стало звичайною практикою Верховного Суду України. На думку Суду, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у Господарському процесуальному кодексі, Верховний Суд не може вважатися "судом, встановленим законом" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, № 29458/04 та 29465/04, §. 24-28, ЄСПЛ, від 20 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним із помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v.

CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).

Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалені у малозначній справі, ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За таких обставин касаційне провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України статтями 19, 260, 389 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження у цивільній справі № 302/711/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" про захист прав споживача за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. КратСудді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю.

Тітов