Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.05.2019 року у справі №490/4465/18
Ухвала ВП ВС від 22.03.2021 року у справі №490/4465/18

Ухвала

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 490/4465/18

провадження № 61-9779св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", Міністерство інфраструктури України,

третя особа - Державна служба України з безпеки на транспорті,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва

від 21 грудня 2018 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т.

З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України"), Міністерства інфраструктури України, третя особа - Державна служба України з безпеки на транспорті, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що наказом Міністерства інфраструктури України

від 02 травня 2018 року № 32-О припинено його повноваження на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" та звільнено з посади на підставі пункту 5 частини першої статті 41

КЗпП України. Наказ про його звільнення прийнятий на підставі подання Голови Державної служби України з безпеки на транспорті від 19 лютого 2018 року № 437/03/14-18. Із цим наказом позивач ознайомлений 03 травня 2018 року.

З текстом подання Голови Державної служби України з безпеки на транспорті

від 19 лютого 2018 року № 437/03/14-18 його не ознайомлювали.

Вважає, що звільнення за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України не може бути до нього застосовано, оскільки він не є посадовою особою у розумінні положень вказаної норми трудового права, а відповідно його звільнення є незаконним.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року № 32-О, яким припинено його повноваження на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, поновити на вказаній посаді, стягнути з

ДП "Адміністрація морських портів України" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із 03 травня 2018 року до дня поновлення на посаді.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року № 32-О, яким припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" та звільнено його відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України".

Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших загальнообов'язкових платежів, у розмірі 521 152,17 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" та стягнуто з Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 64 739,40 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1, як капітан морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України", не є спеціальним суб'єктом до якого можуть бути застосовані положення пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, а також тим, що судом не встановлено наявності передбачених вказаною нормою трудового права умов, а саме попереднього припинення повноважень посадової особи, що може бути підставою для звільнення з вказаних підстав.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року апеляційні скарги ДП "Адміністрація морських портів України" та Міністерства інфраструктури України залишено без задоволення. Рішення Центрального районного суду

м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що суд повно та всебічно дослідив матеріали та встановив обставини справи та дійшов правильного висновку про те, що законодавчо не встановлено порядок припинення повноважень капітана морського порту, а такий порядок встановлено лише для посадових осіб господарських товариств, то останній не є посадовою особою у розумінні положень пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, у зв'язку з чим ця норма не може регулювати порядок звільнення особи з посади капітана морського порту, тому оскаржуваний наказ про звільнення позивача не відповідає вимогам закону.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг

У травні 2019 року Міністерство інфраструктури України подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва

від 21 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки посада капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" пов'язана з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, положення пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України правомірно застосовано Міністерством інфраструктури України як підстава для звільнення позивача, який є посадовою особою. Крім того, у зв'язку з відсутністю поняття "посадова особа" у КЗпП України необхідно застосовувати аналогію закону та посилатися на закон, який розкриває таке поняття, а саме на Господарський кодекс України.

У травні 2019 року ДП "Адміністрація морських портів України" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду м.

Миколаєва

від 21 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано доводи про те, що Миколаївська філія ДП "Адміністрація морських портів України" не може бути належним відповідачем у справі, оскільки філія є відокремленим підрозділом підприємства, який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені підприємства частину господарської діяльності. Крім того, позивач не надав жодних письмових або будь-яких інших доказів, що містять відомості про обставини, які свідчать про порушення його прав, які підлягали захисту у судовому порядку.

Рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи

Ухвалою судді Верховного Суду Сімоненко В. М. від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до суду відзиви на касаційні скаргиМіністерства інфраструктури України та

ДП "Адміністрація морських портів України", у яких заявник просить залишити вказані касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що доводи відповідачів ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні положень чинного законодавства України, не спростовують правильності здійснених судами висновків, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції, як підстави для зміни або скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та зводяться фактично до переоцінки доказів.

У листопаді 2019 року Міністерство інфраструктури України надіслало на адресу суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У квітні 2020 року Міністерство інфраструктури України на адресу суду надіслало пояснення.

У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Сімоненко В. М. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2020 року № 2792/0/226-20 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 490/4465/18 (провадження № 61-9779св19) 11 листопада 2020 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У січні 2021 року ДП "Адміністрація морських портів України" на адресу суду направило письмові пояснення, у яких просило врахувати їх при винесенні рішення.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, в редакції на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Частиною 4 статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

За змістом частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення клопотання Міністерства інфраструктури України та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Наказом Міністерства транспорту України від 27 травня 2004 року № 436

ОСОБА_1 із 28 травня 2004 року призначено капітаном Миколаївського морського торговельного порту.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" створено ДП "Адміністрація морських портів України", яке діє на підставі статуту, як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 12 червня 2013 року № 174-О ОСОБА_1 призначено із 13 червня 2013 року капітаном морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) за переведенням з Миколаївського морського торговельного порту з посадовим окладом згідно із штатним розписом.

Відповідно до подання Голови Державної служби України з безпеки на транспорті Ноняка М. від 19 лютого 2018 року № 437/03/14-18, на яке йдеться посилання в оскаржуваному наказі, Державна служба України з безпеки на транспорті, беручи до уваги пропозиції комісії Міністерства інфраструктури України за результатами перевірки ДП "Адміністрація морських портів України" (Миколаївська філія) відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 20 листопада 2017 року № 321-Г "Про проведення перевірки ДП "Адміністрація морських портів України" (Миколаївська філія), просить розглянути питання щодо звільнення з посади капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" ОСОБА_1.

Міністерство інфраструктури України наказом від 02 травня 2018 року № 32-О "Про капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту), відповідно до статті 77 Кодексу торговельного мореплавства України, пункту 1.2 розділу 1 Положення про капітана морського порту та службу капітана морського порту, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27 березня 2013 року № 190, припинено повноваження ОСОБА_1 на роботі на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України. У трудовій книжці позивача здійснено відповідний запис. Наслідком оскаржуваного наказу є фактичне звільнення позивача із займаної посади.

Нормативно-правове обґрунтування

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини 1 та 6 статті 43 Конституції України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Норму частини 1 статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року № 1255-VII, який набрав чинності

01 червня 2014 року.

Отже, пункт 5 статті 41 КЗпП України встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - "припинення повноважень посадових осіб".

Як у назві цієї норми "Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов", так і у її змісті закладені певні особливості розірвання трудового договору з працівником, який є посадовою особою.

Розірвання трудового договору за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є - припинення повноважень цієї посадової особи. Тобто припинення повноважень має відбуватися відповідно до чинного законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення".

Аналіз пояснювальної записки до законопроекту зазначеного вище закону дає підстави для висновку про те, що доповнення частини 1 статті 41 КЗпП України пунктом 5 обумовлювалось нагальною потребою у вдосконаленні законодавчих актів, що регулюють припинення повноважень та звільнення посадових осіб виконавчих органів юридичної особи та посилення їх матеріальної відповідальності. Відповідно, підстави, передбачені пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України не можуть бути застосовані для звільнення інших працівників юридичної особи, крім працівників, які входять до її керівних чи виконавчих органів. Крім того, ініціатори законопроекту вважали, що запровадження такої підстави розірвання трудового договору забезпечить "можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб", а в якості компенсації для захисту інтересів останніх - мінімальний розмір вихідної допомоги у розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

Щодо діяльності ДП "Адміністрація морських портів України"

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460, Міністерство інфраструктури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв'язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного транспорту України, дорожнього господарства, гравітаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Підпунктом 38 пункту 5 Положення про Державну Службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого

2015 року № 103 (у редакції від 20 червня 2017 року) встановлено, що

ДП "Адміністрація морських портів України" з безпеки на транспорті відповідно до покладених на нього завдань координувала діяльність капітанів морських портів у частині нагляду за додержанням вимог безпеки судноплавства, а також міжнародних договорів України у сфері безпеки судноплавства, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, та скасовує їх розпорядження з питань забезпечення безпеки мореплавства і порядку в морському порту в разі його невідповідності вимогам законодавства.

Відповідно до статуту ДП "Адміністрація морських портів України" (у редакції

від 02 квітня 2018 року № 149), ДП "Адміністрація морських портів України" є державним унітарним, комерційним підприємством, створеним відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (пункт 1.1 статуту). Предметом діяльності підприємства є забезпечення умов функціонування служб капітанів морських портів з метою виконання капітанами морських портів і очолюваними ними службами капітанів морських портів державного нагляду за безпекою мореплавства у морських портах, на підходах до них та в суміжних акваторіях в межах зон нагляду, на які поширюються повноваження капітанів морських портів щодо здійснення ними державного нагляду за безпекою мореплавства, інших повноважень і функцій, покладених на них законодавством України, в тому числі, видачі посвідчень особи моряка та кваліфікаційних документів, передбачених статтею 51 Кодексу мореплавства України; реєстрації суде у Державному судновому реєстрі України, Судновій книзі України і видача суднових документів (пункт 2.2 статуту).

Посадовими особами підприємства є: голова підприємства, заступники голови підприємства, головний бухгалтер підприємства, члени наглядової ради підприємства, керівники структурних підрозділів апарату управління відповідно до організаційної структури, затвердженої головою підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління, керівники відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), заступники керівників відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), головні бухгалтери відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів) (пункт 7.9 статуту).

Уповноважений орган управління ДП "Адміністрація морських портів України" (яким є Міністерство інфраструктури України) відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, за поданням голови підприємства призначає та звільняє капітанів морських портів (пункт 9.1 статуту).

Щодо повноважень капітана морського порту

Згідно зі статтею 77 Кодексу торговельного мореплавства України капітан морського порту призначається на посаду і звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському і річковому транспорті. Капітан морського порту підпорядковується керівнику центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському і річковому транспорті.

За змістом Положення про капітана морського порту та службу капітана морського порту, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України від 27 березня 2013 року № 190 (далі - Положення), в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, капітан морського порту очолює службу капітана морського порту, яка входить до складу адміністрації морських портів України (далі - Служба).

Межі зони нагляду, на яку поширюються повноваження капітана морського порту щодо здійснення ним нагляду за безпекою мореплавства, визначаються наказом Укртрансбезпеки. Нагляд за безпекою мореплавства у морських терміналах, розташованих у межах територій та акваторій, відокремлених від основної території та акваторії відповідного морського порту, здійснює окремий підрозділ Служби. Служба повинна забезпечувати цілодобовий нагляд за безпекою мореплавства у морському порту, на підходах до нього та в суміжних акваторіях. Капітан морського порту має печатку і штамп із повною назвою Служби українською та англійською мовами. Капітан морського порту видає розпорядження в межах своєї компетенції, веде листування з використанням бланків капітана порту.

Розпорядження капітана морського порту з питань забезпечення безпеки мореплавства і порядку в морському порту, що належать до його компетенції, обов'язкові для всіх суден, юридичних і фізичних осіб, які перебувають в акваторії та на території цього морського порту.

Функції капітана морського порту визначені Розділом ІІ Положення. Капітан морського порту здійснює:

2.1.1. Нагляд за дотриманням законодавства і правил мореплавства, а також міжнародних договорів України щодо мореплавства, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2.1.2. Перевірку суднових документів, дипломів, кваліфікаційних свідоцтв командного складу та членів екіпажів суден.

2.1.3. Нагляд за дотриманням вимог щодо порядку заходження суден у морський порт і виходу з морського порту.

2.1.4. Нагляд за дотриманням вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

2.1.5. Оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту в порядку, встановленому чинним законодавством.

2.1.6. Нагляд та контроль за підприємствами, що надають лоцманські послуги, і службою регулювання руху суден у межах акваторії морського порту.

2.1.7. Нагляд та контроль за криговим проведенням суден на підходах до морського порту і в межах його акваторії.

2.1.8. Облік та розслідування аварійних морських подій в установленому порядку.

2.1.9. Контрольний огляд суден з метою перевірки суднових документів, установлення відповідності судновим документам основних характеристик судна, а також перевірки виконання вимог щодо укомплектування суднового екіпажу.

Отже, капітан морського порту та очолювана ним Служба повинні забезпечувати цілодобовий нагляд за безпекою мореплавства у морському порту, на підходах до нього та в суміжних акваторіях та здійснювати інші функції, визначені Положенням.

Системний аналіз наведених положень нормативних актів дає підстави для висновку, що посада капітана морського порту не належить до посад виконавчих (керівних) органів юридичної особи, тобто таких, які здійснюють управління юридичною особою, при звільнені яких можливе застосування підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, на відміну від осіб, визначених як посадові особи згідно зі Статутом ДП "Адміністрація морських портів України", а саме: голови підприємства, заступники голови підприємства, керівники відокремлених підрозділів підприємства (філій, тощо). Капітан морського порту виконує функцію нагляду за безпекою мореплавства у морському порту, на підходах до нього та в суміжних акваторіях, а не управління юридичною особою.

Мотиви, із яких виходить Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі Міністерство інфраструктури України посилається на те, що судами у своїх рішеннях помилково враховано постанову Верховного Суду

від 13 червня 2018 року у справі № 753/1150/17 (провадження № 61-12176св18), оскільки капітан морського порту є посадовою особою і його посада пов'язана з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, тому при звільненні до нього застосовується положення пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, що відповідає судовій практиці, викладеній, зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 02 березня 2016 року у справі № 654/4053/14-ц (провадження № 61-34039св15), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 724/140/16-ц (провадження № 34808св18).

Так, в ухвалі від 02 березня 2016 року у справі № 654/4053/14-ц (провадження № 6-34039св15), Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дійшов висновку про те, що відповідно до статті 99 ЦК України, міністерство, як уповноважений орган управління, має право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, а оскільки позивач за посадою є виконуючий обов'язки директора підприємства, тому таке звільнення останнього на підставі наказу міністерства відповідає положенням пункту 5 статті 41 КЗпП України.

У постанові від 11 липня 2018 року у справі № 724/140/16-ц (провадження № 61-34808св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що вимоги позивача про поновлення на посаді директора є безпідставними, оскільки припинення повноважень з посадовою особою на підставі пункту 5 частини першої статті 41

КЗпП України залежить від волі власника, адже останній наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Крім того, аналогічні висновки щодо звільнення посадових осіб (виконуючого обов'язки директора, начальника філії) з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, викладені Верховним Судом у постановах

від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження № 61-9626св20),

від 15 січня 2020 року у справі № 761/21008/18-ц (провадження № 61-5406св19).

У постанові від 13 червня 2018 року у справі № 753/1150/17 (провадження № 61-12176св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи з фактичних обставин справи та характеру правовідносин, дійшов висновку про те, що звільнення позивача з посади заступника начальника філії є незаконним, оскільки він не є особою, з якою можна розірвати трудових договір з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

В іншій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 21 лютого 2018 року у справі № 758/15355/15-ц (провадження № 61-3808св18)) погодився з висновками судів попередніх інстанцій та зазначив, що звільнення позивача проведено відповідачем з порушенням норм трудового законодавства, оскільки пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України стосується посадових осіб господарських товариств, а відповідач відповідно до статуту є некомерційною самоврядною організацією, що здійснює управління Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і не є господарським товариством відповідно до своєї діяльності, тому застосування відповідачем цієї норми як підстави для звільнення позивача з посади начальника бухгалтерського відділу та обліку виконавчої дирекції Фонду є неправомірним.

Великою Палатою Верховного Суду неодноразово аналізувалось застосування положень пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18) зазначила, що припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов'язково пов'язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44

КЗпП України), але замість розірвання трудового договору за згодою працівника його може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України).

У іншій справі № 205/4196/18 (провадження 14-670 цс19) Великою Палати Верховного Суду зроблені висновки про те, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), потрібно враховувати таке: за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною 3 статті 99 ЦК України), спір про розірвання з таких підстав підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. (Дивись пункт 16,16.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження 14-670 цс19).

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що питання визначення юрисдикції спору (цивільна чи господарська) щодо законності звільнення посадової особи визначається не тільки в залежності від підстав розірвання трудового договору, а в залежності від посади, яку обіймала особа (позивач), та його функціональних обов'язків.

Так за обставинами цієї справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що виходячи з повноважень, які мав капітан морського порту на час його звільнення, а саме, що капітан морського порту не здійснював функцію управління юридичною особою, а виконував функції нагляду за безпекою мореплавства у морському порту, на підходах до нього і в суміжних акваторіях, тому цей спір належить до юрисдикції цивільного суду.

З наведеного можна виснувати, що висновки, викладі у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 205/4196/18 (провадження 14-670 цс19), а також у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) щодо юрисдикції спорів у яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України - потребують уточнення.

Окрім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне окреслити, як виключну правову проблему питання про те, на яке коло посадових осіб, окрім першої особи - керівника підприємства (товариства) можуть поширюватись положення пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України як підстава для звільнення.

Пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України запроваджений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів", як вказувалось раніше. Метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України).

Особливістю вказаної норми є те, що це спеціальна норма в трудовому законі і сфера її дії обмежена. На жаль, термінологічна двозначність і досі породжує спірні питання при визначенні кола таких посадових осіб та з'ясування підстав (причин) припинення їх повноважень.

Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань як щодо змісту та обсягу поняття "посадових осіб", так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються.

Питання про можливість застосування відповідних правових норм до посадових осіб державних підприємств, суперечить меті та логіці Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів", відповідно, на думку Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, становить виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Судуз метою формування єдиної правозастосовної практики, оскільки висновки судів касаційної інстанції у наведених вище постановах при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах зводяться до протилежних висновків.

Вирішення означеної правової проблеми має важливе значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, формування передбачуваних відносин між працівником та роботодавцем.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов'язковість, рівність усіх перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Однакове застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до суду.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене вище, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як для уточнення висновку щодо юрисдикції спорів про законність звільнення з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, так і для вирішення виключної правої проблеми, а саме: визначення чітких критеріїв належності посад, до яких є застосовним пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, оскільки "Boni judicis est ampliare justitiam" - добрі судові рішення зміцнюють правосуддя, чим забезпечується єдність судової практики.

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Міністерства інфраструктури України пропередачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", Міністерства інфраструктури України, третя особа - Державна служба України з безпеки на транспорті, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційними скаргами Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року передати на розгляд Великої ПалатиВерховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик