Історія справи

Ухвала ККС ВП від 25.07.2021 року у справі №753/7799/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2021 року

м. Київ

справа № 753/7799/20

провадження № 51-3569ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Булейко О. Л., Фоміна С. Б.,

розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, яка постановлена в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100020002483, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, зареєстрованого та проживаючого у тому ж АДРЕСА_1), раніше судимого вироком Дарницького районного суду м. Києва від 28 серпня 2020 року за ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Суть питання

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 2 ст. 186 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вищевказаним попереднім вироком, більш суворим, цим вироком, і остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 23 квітня 2020 року близько 12 год 20 хв, перебуваючи у підсобному приміщенні складського корпусу №4, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, та діючи повторно, викрав велосипед марки "Cube LTD CLS Pro", рама WOW 375646, чорного кольору, належний ОСОБА_2. При цьому був помічений останнім, який почав викрикувати, щоб той зупинився. Однак ОСОБА_1, усвідомлюючи, що був викритим і його дії з таємних стали відкритими, продовжив тікати з місця вчинення злочину на вищевказаному велосипеді, чим завдав потерпілому матеріальні збитки на суму 13 тис. 90 грн 00 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого суду, сторона обвинувачення оскаржила його до апеляційного суду.

Київський апеляційний суд ухвалою від 26 травня 2021 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 без змін.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1, посилаючись на допущене, на її думку, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через м'якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Зокрема, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував конкретні обставини та тяжкість вчиненого засудженим злочину, а також дані про особу останнього.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України, Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судових рішень у цій частині прокурор не оскаржує.

Зі змісту скарги прокурора вбачається, що вона фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.

Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Частиною 2 ст. 50 КК України закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Статтею 75 КК України визначено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, врахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

Як видно з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, згідно з указаними нормами закону, врахував: характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким, фактичні обставини справи та характер злочинного діяння, особу обвинуваченого, який працевлаштувався, на спеціальних обліках не перебуває, має постійне місце проживання за адресою реєстрації в м. Києві, негативних характеристик не має, та відношення обвинуваченого до скоєного, який вину визнав у повному обсязі і обіцяв у судовому засідання не допускати в подальшому протиправної поведінки.

Також суд врахував наявність обставин, які визнав такими, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття та часткове відшкодування матеріальної шкоди.

При цьому обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на підставі КК України.

Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду видно, що прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подала апеляційну скаргу, в якій наводила доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення внаслідок м'якості, які за змістом та суттю є аналогічні доводам, викладеним прокурором у касаційній скарзі.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання та доводи, викладені прокурором у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Так, апеляційний суд врахував посткримінальну поведінку засудженого, який щиро вибачився перед потерпілим і шкодував про скоєне, а також думку потерпілого, який вважав за можливе надати обвинуваченому шанс довести своє виправлення без позбавлення волі. Крім того, під час розгляду провадження в суді апеляційної інстанції обвинувачений відшкодував ще частину завданої ним матеріальної шкоди та зобов'язався в найкоротший термін повернути потерпілому решту коштів, про що написав розписку.

Верховний Суд погоджується з висновком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 75 КК України. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Призначене засудженому покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Також Верховний Суд вважає, що посилання прокурора на те, що в ході судового розгляду не здобуто даних, які дозволяють обґрунтовано застосувати до обвинуваченого інститут звільнення від відбування покарання є безпідставними, а незгода прокурора з призначеним судом покаранням ОСОБА_1, не може бути достатньою підставою для визнання рішень суддів попередніх інстанції такими, що ухвалені у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_1 покарання та справедливості обраного їм заходу примусу, прокурор у касаційній скарзі не навела.

Підстав вважати його явно несправедливим унаслідок м'якості або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор у своїй касаційній скарзі не навела переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Б. Фомін