Історія справи

Ухвала ККС ВП від 19.07.2020 року у справі №641/1891/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року

м. Київ

справа № 641/1891/19

провадження № 51-3276ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,

розглянув касаційну скаргу захисника Семехи Дмитра Сергійовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Комінтернівського районного суду м.

Харкова від 21 січня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, які постановлені в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220000001458, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, зареєстрованого у АДРЕСА_1, мешканця АДРЕСА_2), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Суть питання

За вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 12 грудня 2018 року, приблизно о 19 год 30 хв, керуючи транспортним засобом "ЗАЗ Lanos", державний номерний знак НОМЕР_1, проїжджаючи перехрестя просп. Г. Сталінграду та вул. Холмогорської у м. Харкові зі швидкістю, яка значно перевищувала допустиму у населених пунктах, на сигнал світлофора, що забороняє рух, чим створив небезпеку для інших учасників дорожнього руху і що призвело до наїзду на пішоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які в цей час перетинали проїзну частину по регульованому пішохідному переході зліва направо по ходу його руху, на зелений для пішоходів сигнал світлофору. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_2 - тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 24 листопада 2020 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 без змін.

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, захисник Семеха Д. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на те, що матеріали судової справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_1. При цьому зазначає, що місцевим судом не встановлено місце ДТП, швидкість руху автомобіля, причинно-наслідковий зв'язок. Також вказує, що апеляційний суд безпідставно відмовив йому у призначенні повторної автотехнічної експертизи, усупереч висновкам постанови колеги суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі 753/10028/18. Крім того, захисник наводить доводи щодо порушення судами вимог ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки потерпілі заявили цивільні позови після оголошення обвинувального акту по суті та дослідження матеріалів кримінального провадження.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника в частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та його незгоди із наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою доказам на предмет їх достовірності, оскільки перевірка цих обставин відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Так, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом "ЗАЗ Lanos", д. н. з. НОМЕР_1, та вчинення 12 грудня 2018 року ДТП, внаслідок якого потерпіла ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_2 - тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, захисником у касаційній скарзі не заперечується.

Твердження захисника про те, що вирок суду про винуватість засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ґрунтується лише на припущеннях та неналежних доказах, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 підтверджуються сукупністю доказів, які суд усебічно, повно та об'єктивно дослідив і належно оцінив, зокрема:

- показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, згідно яких він свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав. При цьому зазначив, що він 12 грудня 2018 року, приблизно о 19 год 30 хв, рухався по просп. Г.

Сталінграда в м. Харкові зі швидкістю приблизно 65-70 км/год, на червоне для нього світло світлофору, і, проїжджаючи перехрестя просп. Г. Сталінграду та вул.

Холмогорської, бачив, як справа стояв тролейбус та за ним не побачив, як на проїжджу частину вийшли пішоходи зліва направо. Побачив людей лише метрів за 5 та намагаючись проїхати між ними, щоб уникнути наїзду, однак здійснив на них наїзд, задівши обох жінок лівим та правим боком автомобіля. Оскільки була ожеледиця, він не мав змоги різко загальмувати;

- показаннями потерпілої ОСОБА_2, яка вказала, що вона, разом із потерпілою ОСОБА_4,12 грудня 2018 року, приблизно о 19 год 30 хв, переходили через проїжджу частину просп. Г. Сталінграда по пішохідному переходу на зелений для них сигнал світлофору. Перед переходом стояв тролейбус, який їх пропускав, тому автомобілів за ним вони не бачили. Із-за тролейбуса різко на великій швидкості вискочив автомобіль охоронної служби марки "ЗАЗ Lanos", д. н. з. НОМЕР_1 та проїжджаючи між нею та ОСОБА_4, обох збив. Щодо швидкості руху цього автомобіля, ОСОБА_2 указала, що швідкість була досить великою.

- показаннями потерпілої ОСОБА_4, яка пояснила, що вона, разом із потерпілою ОСОБА_2,12 грудня 2018 року, приблизно о 19 год 30 хв, йшла з роботи додому.

Для того, щоб дійти до зупинки громадського транспорту, їм необхідно було перейти проїжджу частину по просп. Г. Сталінграда в м. Харкові по пішохідному переходу. Коли загорівся зелений сигнал світлофору, на проїжджій частині на червоне світло зупинився лише один тролейбус. Переходячи дорогу, вона не бачила інших транспортних засобів та раптом, на великій швидкості її збив легковий автомобіль, від чого вона впала та не могла підвестись. Потім підійшов водій автомобіля ОСОБА_1 та вказав, що він водій і винен у скоєному, викликав швидку медичну допомогу, яка доставила її до лікарні, де вона проходила тривале лікування, довго не могла ходити навіть на милицях, не могла працювати. В ході лікування, вона 4 місяці не могла вийти з дому, дуже страждала від отриманих травм та психологічно виснажилась;

- показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які пояснили суду, що 12 грудня 2018 року, приблизно о 19 год 30 хв, вони разом із потерпілими йшли додому з роботи та перед пішохідним переходом ОСОБА_2 та ОСОБА_4 пішли трохи вперед, однак коли вони пройшли до середини проїжджої частини, для автомобілів вже горів червоний сигнал світлофора, перед нею промчав із великою швидкістю автомобіль із проблисковими маячками жовтого кольору, який збив ОСОБА_2 і ОСОБА_4. Після зіткнення, водій автомобіля зупинився та підійшов до них, водієм автомобіля виявився ОСОБА_1;

- показаннями свідка ОСОБА_7, який пояснив суду, що працює водієм тролейбусу. 12 грудня 2018 року, приблизно о 19 год 30 хв, він був на роботі та рухався на тролейбусі по просп. Г. Сталінграда в м. Харкові по маршруту. Під'їжджаючи в крайній правій смузі руху до перехрестя з вул. Холмогорською, він побачив, що не встигає проїхати перехрестя та зупинився перед ним на жовтий сигнал світлофора.

Коли йому загорівся червоний сигнал світлофора, пішоходи почали переходити дорогу. Одна жінка з потерпілих майже перейшла дорогу, а друга йшла трохи позаду першої. В цей момент на великій швидкості, не менше ніж 80 км/год, на червоний для автомобілів сигнал світлофора, його тролейбус об'їхав зліва автомобіль "ЗАЗ Lanos" д. н. з. НОМЕР_1, який збив двох жінок та проїхавши метрів 100, зупинився;

- показаннями свідка ОСОБА_8, згідно яких він працює охоронцем ТОВ "АКБ ГАЛЕОН". В момент події ДТП, 12 грудня 2018 року він проходив стажування та разом із ОСОБА_1 був на службі. В темну пору доби, увечері, вони рухались на службовому автомобілі "ЗАЗ Ланос" по просп. Г. Сталінграда в м. Харкові на виклик. За кермом був ОСОБА_1 В районі перехрестя з вул. Холмогорська вони рухались через перехрестя зі швидкістю менше 100 км/год. На пішохідному переході бігли якісь жінки, двох з яких в подальшому вони зачепили автомобілем. Пам'ятає, що перед перехрестям та пішохідним переходом, справа стояв тролейбус. Після того, як вони почули, що заділи пішоходів, вони зупинились та ОСОБА_1 пішов до місця зіткнення, а він залишився в автомобілі, оскільки там було майно.

- протоколом огляду місця ДТП від 12 грудня 2018 року, згідно якого місцем події є перехрестя просп. Г. Сталінграда та вул. Холмогорської в м. Харкові, результати якого детально наведені у вироку. Розташування місця зіткнення, пішохідного переходу, вулиць, дорожніх знаків, світлофорних об'єктів та транспортного засобу після ДТП зафіксовані у схемі до протоколу огляду. До того ж, фототаблицею до протоколу огляду місця ДТП зафіксовані встановлені пошкодження транспортного засобу "ЗАЗ Lanos" д. н. з. НОМЕР_1.

- висновком судово-медичної експертизи від 15 січня 2019 року №12-14/1014-А/18, згідно якого, у зв'язку з подіями 12 грудня 2018 року, у ОСОБА_2 наявні ушкодження, що відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я, які утворилися від дії тупих твердих предметів, можливо, в умовах дорожньо-транспортної пригоди;

- висновком судово-медичної експертизи від 15 січня 2019 року №12-14/1013-А/18, згідно якого, у зв'язку з подіями 12 грудня 2018 року, у ОСОБА_3 наявні ушкодження, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, які утворилися від дії тупих твердих предметів, можливо, в умовах дорожньо-транспортної пригоди;

- висновком судової автотехнічної експертизи 18 лютого 2019 року № 7/139СЕ-19, згідно якого технічна можливість запобігання даної ДТП для водія автомобіля "ЗАЗ Ланос" д. н. з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 визначалась виконанням ним вимог п. п. 8.7.3 "е" та
8.10 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. У даній дорожній обстановці в діях останнього вбачаються невідповідності вказаним вимогам, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв'язку з даною ДТП.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, місцевий суд дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду, захисник Семеха Д. С. подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно наданої оцінки доказам та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені захисником у згаданій апеляційній скарзі, й вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Зокрема, обґрунтовуючи свій висновок апеляційний суд зазначив, що твердження захисника про те, що не було встановлено місце ДТП та швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1, спростовуються дослідженими судом вищевикладеними доказами, а швидкість автомобіля більше ніж 50 км/год не заперечував й сам обвинувачений. З таким висновком погоджується і Верховний Суд.

Крім того, доводи захисника про те, що ДТП трапилось за межами пішохідного переходу, а також не встановлено точної швидкості руху автомобіля під керуванням засудженого, є безпідставними, ще й з огляду на той факт, що засуджений рухався на недозволений сигнал світлофора і це є вирішальним аргументом для доведення його винуватості у даній справі.

Також, Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду щодо відсутності підстав для призначення повторної автотехнічної експертизи, оскільки показання обвинуваченого, свідків, потерпілих, письмові докази по справі не суперечать висновкам судової автотехнічної експертизи № 7/139СЕ-19 від 18 лютого 2019 року, а тому обґрунтовані сумніви у правильності проведеного експертного дослідження у апеляційного суду були відсутні.

Цитування захисником постанови Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі 753/10028/18 не заслуговують на увагу, оскільки в названому кримінальному провадженні захисник долучив до матеріалів кримінального провадження висновок експертів, підготовлений за його заявою, і тому Верховний Суд наголосив, що право захисту спростовувати висновки експертів, надані обвинуваченням, за допомогою іншого висновку, наданого захистом, має бути забезпечене судом.

Натомість у цьому кримінальному проваджені захисник Семеха Д. С. просив суд провести повторну автотехнічну експертизу, не обґрунтувавши наявність для цього відповідних підстав.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що судами порушено вимоги ст. 128 КПК України, оскільки суд зобов'язаний прийняти цивільний позов виключно до початку судового розгляду обвинувального акту по суті, то вони не є слушними, адже, як зазначив суд апеляційної інстанції, потерпілі пред'явили цивільні позови у встановлені КПК України строки. Заява про збільшення позовних вимог потерпілою ОСОБА_3 була подана після початку розгляду кримінального провадження, однак кримінальний процесуальний закон не регламентує порядок та строки збільшення або зменшення позовних вимог, а норми п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України регламентують це питання при розгляді цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження.

У будь-якому разі, навіть якщо потерпілі дійсно подали цивільний позов після оголошення обвинуваченого акту, захисник у своїй касаційній скарзі не навів обґрунтування щодо істотності названого порушення в розумінні ст. 412 КПК України, зокрема не зазначив, як це перешкодило стороні захисту реалізувати свої права в частині розгляду та вирішення позову по суті, або чому це перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на зазначене, Верховний Суд приходить до висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.

Таким чином, твердження наведені захисником у касаційній скарзі не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, і не містять вагомих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення судів були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Семехи Дмитра Сергійовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

М. В. Мазур В. М. Бородій А. О. Чистик