Історія справи

Ухвала ККС ВП від 11.11.2019 року у справі №372/2007/19

Ухвала

Іменем України

8 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 372/2007/19

провадження № 51-5488 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А. М.,

суддів Короля В. В., Лагнюка М. М.,

розглянувши касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 та його представника Мусаєва М. Г. на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 14 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року щодо ОСОБА_2,

встановила:

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14 червня 2019 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього закрито. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 - залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 та його представника Мусаєва М. Г. залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.

З наданої копії ухвали суду першої інстанції вбачається, що згідно обвинувального акту, ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він 03 травня 2016 року о 21 год. 10 хв., керуючи технічно справним автомобілем "ЗАЗ 110207" реєстраційний номер, рухався автодорогою по вул. Київській від буд. №79-А в напрямку до вул. Каштанова, 2-А, в м. Обухові, Київської області, та доїхавши до нерівнозначного перехрестя з автодорогою по вул. Київській, що проходить від мікрорайону "Піщана" до мікрорайону "Центр", порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 б), д), та п. 16.11 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), проявив неуважність, належним чином не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, а також здоров'ю інших громадян, розпочав виїзд з другорядної дороги на головну дорогу, для виконання маневру, повороту вліво, в напрямку до мікрорайону "Школа", не переконався в безпечності свого маневру та не надавши перевагу в русі, велосипедисту, на порушення зазначених вимог ПДР України, рухаючись в напрямку мікрорайону "Центр" допустив зіткнення з велосипедом "Corado" модель "Alturix MTB" під керування водіяОСОБА_1, який рухався по головній дорозі в напрямку від мікрорайону "Школа" в напрямку до мікрорайону "Центр".

Після чого, ОСОБА_2 не зупинився та з місця ДТП зник в невідомому напрямку. У результаті ДТП велосипедист ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я понад 21 день за звичайного перебігу, з якими був госпіталізований до Обухівської ЦРЛ.

У касаційні скарзі потерпілий ОСОБА_1 та його представник Мусаєв М. Г. просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотними порушеннями кримінального процесуального закону, зокрема положень ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

На обґрунтування своїх доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність скаржники посилаються на те, що:

- досудовим слідством щодо ОСОБА_2 не було прийнято жодного процесуального рішення про притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 135 КК;

- прийняте судом першої інстанції рішення про закриття кримінального провадження у зв'язку з перебігом строку давності на підставі ч.1 ст.49 КК, суперечить ч.2 ст.49 КК, оскільки особа, яка вчинила кримінальне правопорушення 03 травня 2016 року була встановлена досудовим слідством лише на початку 2019 року;

- судом не враховано надані численні скарги потерпілого в період 2016-2019 років щодо бездіяльності слідчого і неприйняття заходів для встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та доводи представника потерпілого щодо неможливості звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності з урахуванням положень ч.2 ст.49 КК.

У частині доводів про допущення процесуальних порушень у даному провадженні потерпілий і його представник зазначили про те, що:

- суд першої інстанції не дослідив матеріали кримінального провадження, які містять достатні докази ухилення ОСОБА_2 від слідства та кримінальної відповідальності, чим допустив однобічність і упередженість при звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності;

- ухвалюючи рішення суд першої інстанції не обґрунтував, чому щодо ОСОБА_2 необхідно застосувати ч.1 ст.49 КК, а не ч.2 ст.49 КК, оскільки суду були надані достатні докази про ухилення обвинуваченого від слідства та суду в період 2016-2019 років.

Вважають хибними висновки апеляційного суду в ухвалі про те, що ухилення обвинуваченого від слідства і суду може бути у разі, коли особа, яка причетна до вчинення кримінального правопорушення встановлена, однак після цього вона умисно ухиляється від явки до слідчого та місцезнаходження якої невідоме, що суперечить ч.2 ст.49 КК, оскільки ОСОБА_2 в період трьох років ухилявся від кримінальної відповідальності та його особа була встановлена у січні 2019 року.

Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4, 5, 6, 7, 8, 10 ч.1 або ч.2 ст. 284 КПК.

Згідно з ч. 3 ст. 288 КПК суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минуло три роки у разі вчинення кримінального правопорушення невеликої тяжкості відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 КК.

Зі змісту наявних судових рішень вбачається, що 03 травня 2016 року ОСОБА_2 вчинено злочин, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до злочинів невеликої тяжкості. На час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції пройшло понад три роки. У судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_2 подав заяву про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Суд першої інстанції, в порядку визначеному ч. 4 ст. 286, п.2 ч.3 ст. 314 КПК, розглянувши заяву ОСОБА_2, його пояснення в яких він зазначив, що йому відомі наслідки закриття провадження у справі з вказаної ним підстави, яка в його розумінні не є реабілітуючою та наполягав на задоволенні його клопотання, та з'ясувавши думку прокурора, який не заперечував щодо закриття провадження, думку представника потерпілого, який заперечував щодо закриття кримінального провадження, врахувавши письмові матеріали кримінального провадження, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.

При цьому, суд пославшись на положення ч.2 ст.49 КК в ухвалі, звернув увагу на те, що в наданих суду матеріалах відсутні відомості про те, що обвинувачений до закінчення строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення даного кримінального правопорушення ухилявся від кримінальної відповідальності.

Разом із тим, згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК), пов'язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

Крім цього, суд касаційної інстанції звертає увагу на висновок, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15, відповідно до якого, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв'язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

При з'ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов'язана з'являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов'язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов'язку.

Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК, у такому випадку обов'язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.

Водночас, із копій оскаржуваних судових рішень вбачається та судами зазначено, що матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства та суду в період 2016-2019 років.

Доводи у скарзі потерпілого і його представника, які аналогічні доводам їх апеляційної скарги щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, що суд першої інстанції неправильно застосував ч.1 ст.49 КК врахувавши при цьому те, що з моменту вчинення кримінального правопорушення пройшло три роки, але не врахував, що три роки не пройшли з моменту встановлення винної особи обвинуваченого, який в період трьох років ухилявся від кримінальної відповідальності, і таке застосування строку давності суперечить ч.2 ст.49 КК, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та є безпідставними.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги вищезазначений висновок Верховного Суду України, Суд прийшов до висновку про те, що доводи касаційної скарги в цій частині не є такими, що спростовують правильність оскаржуваних судових рішень.

На думку Суду, безпідставними є також твердження потерпілого ОСОБА_1 та його представника Мусаєва М. Г. у скарзі про те, що досудовим слідством щодо ОСОБА_2 не було прийнято жодного процесуального рішення про притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 135 КК, а судом першої інстанції не враховано надані скарги потерпілого в період 2016-2019 років щодо бездіяльності слідчого і неприйняття заходів для встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а ч. 3 зазначеної статті наділяє суд правом вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення лише якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Визначення обсягу обвинувачення є виключним повноваженням прокурора. Потерпіла сторона не була позбавлена права у порядку ст. 220 КПК заявляти відповідні клопотання щодо притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ст. 135 КК під час досудового розслідування та оскаржувати бездіяльність цього органу до слідчого судді відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень статей 405, 419 КПК розглянув скаргу потерпілого ОСОБА_1 та його представника Мусаєва М. Г., доводи якої є аналогічними доводам, касаційної скарги, та дійшов обґрунтованого висновку, що ухвала місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованою та вмотивованою, навівши переконливі мотиви прийнятого рішення.

Неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування судових рішень, у касаційній скарзі потерпілого ОСОБА_1 та його представника Мусаєва М. Г. не наведено.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

постановила:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 та його представника Мусаєва М. Г. на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 14 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року щодо ОСОБА_2.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

А. М. Макаровець В. В. Король М. М. Лагнюк