Історія справи

Ухвала КГС ВП від 02.08.2020 року у справі №910/8129/18

УХВАЛА

13 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/8129/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Пенсійного фонду України

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі

за позовом Пенсійного фонду України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група-Шериф"

про стягнення збитків в розмірі 1 235 458,28 грн,

(у судовому засіданні взяла участь представник позивача - Зінченко І. Є.)

ВСТАНОВИВ:

Пенсійний фонд України (далі - ПФУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Група-Шериф" (далі - ПП "Група-Шериф") про стягнення збитків у сумі 1 235 458,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ПП "Група-Шериф" зобов'язань за договором про закупівлю за державні кошти від 16.01.2018 № 1413 (далі - договір) щодо забезпечення контролю протипожежної безпеки після закінчення робочого часу, що на думку позивача, призвело до пожежі в його будівлі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/8129/18 (суддя Спичак О. М. ), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 (Мальченко А. О. - головуючий, судді Агрикова О. В., Козир Т. П. ) у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення арґументовані тим, що ПФУ не надано належних та допустимих доказів невиконання (неналежного виконання) з боку відповідача своїх обов'язків за договором, що мали наслідком спричинення пожежі та пошкодження майна ПФУ; складений Дослідно-випробувальною лабораторією аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві (далі - ГУ ДСНС України у м. Києві) технічний висновок від 07.02.2018 № 16 не вказує на причини виникнення пожежі у приміщенні позивача та не доводить тверджень останнього про те, що пожежа виникла внаслідок неправомірної поведінки відповідача, а саме, його працівника; з наданих відповідачем доказів вбачається, що станом на момент виникнення пожежі позивачем не було дотримано вимог та правил протипожежної безпеки; позивачем не надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів наявності всіх складових збитків, а саме, протиправної поведінки відповідача, що полягала у неналежному виконанні договору та яка б призвела до виникнення пожежі у приміщенні ПФУ, та як наслідок і завдання позивачеві майнової шкоди у заявленому до стягнення розмірі.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у цій справі, ПФУ звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати повністю, справу передати на новий розгляд.

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній з
08.02.2020 (далі - ГПК України).

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 3 статті 310 ГПК України; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Отже, умовою для застосування положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених у пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 21.09.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПФУ на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 910/8129/18, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Зокрема зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій прийняли оскаржувані рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме Правил пожежної безпеки в Україні, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 810/2400/18, від 31.07.2019 № 2040/6351/18, від
18.04.2018 у справі № 908/3209/16.

Крім цього, скаржник акцентує на тому, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам ПФУ та необґрунтовано відхилили клопотання про виклик свідків.

Зокрема скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку цьому клопотанню та відмовив у його задоволенні. На думку скаржника, з'ясування обставин, викладених у цьому клопотання, має важливе значення для правильного вирішення спору у цій справі.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Група-Шериф" просить відмовити у її задоволенні, рішення та постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Разом із тим, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/8129/18 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Аналіз висновків, викладених в оскаржуваній постанові у справі № 910/8129/18, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 810/2400/18, від 31.07.2019 № 2040/6351/18, від
18.04.2018 у справі № 908/3209/16, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені постанови Верховного Суду прийнято за інших предмета і підстав заявлених позовних вимог, інших фактичних обставин та зібраних у справах доказів, іншого матеріально-правового регулювання відповідних правовідносин, що виникли у таких спорах, ніж у справі № 910/8129/18, яка розглядається. Наведене унеможливлює висновок про подібність правовідносин у зазначених справах та у справі № 910/8129/18.

Так, як свідчать матеріали справи № 910/8129/18, яка розглядається, спір у справі стосується стягнення збитків, спричинених пожежею та у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору.

При цьому, суди, під час розгляду справи установили, що ПФУ не надано належних та допустимих доказів невиконання (неналежного виконання) з боку відповідача своїх обов'язків за договором, що мали наслідком спричинення пожежі та пошкодження майна ПФУ; складений Дослідно-випробувальною лабораторією аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві (далі - ГУ ДСНС України у м. Києві) технічний висновок від 07.02.2018 № 16 не вказує на причини виникнення пожежі у приміщенні позивача та не доводить тверджень останнього про те, що пожежа виникла внаслідок неправомірної поведінки відповідача, а саме, його працівника; з наданих відповідачем доказів вбачається, що станом на момент виникнення пожежі позивачем не було дотримано вимог та правил протипожежної безпеки; позивачем не надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів наявності всіх складових збитків, а саме, протиправної поведінки відповідача, що полягала у неналежному виконанні договору та яка б призвела до виникнення пожежі у приміщенні ПФУ, та як наслідок і завдання позивачеві майнової шкоди у заявленому до стягнення розмірі.

Проте спір у справі № 810/2400/18 за позовом Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області (далі - Управління) до Комунального закладу Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня № 1" (далі - Комунальний заклад) стосувався вимог позивача про застосування заходів реагування у вигляді повного зупинення експлуатації (роботи) будівель та приміщень Комунального закладу Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня №1" за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 49, шляхом зобов'язання відповідача повністю зупинити експлуатацію вказаного об'єкта до повного усунення порушень, зазначених в акті від 17.04.2018 № 138.

Судами під час розгляду справи № 810/2400/18 встановлено за результатами проведеної позапланової перевірки додержання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, технології та пожежної безпеки Комунального закладу головним інспектором Управління було виявлено 47 порушень. Задовольняючі позовні вимоги у цій справі суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився Верховний Суд зазначив, що наявні порушення становлять реальну небезпеку, створюють загрозу життю та здоров'ю людей, а, з урахуванням положень статті 11 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" виконання вимог органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства є обов'язком суб'єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Здійснені відповідачем заходи не свідчать про усунення всіх порушень, виявлених під час перевірки Комунального закладу, що не заперечувалося представником відповідача під час розгляду справи, а відтак, подальша експлуатація приміщення лікарні створює реальну загрозу життю та здоров'ю людей, що є підставою для задоволення позову та застосування до відповідача заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) шляхом повного зупинення роботи до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної, техногенної безпеки, зазначених в акті перевірки № 138 від
17.04.2018 року. Наявні порушення є недоліками в організації експлуатації будівлі Комунального закладу, такі виявлені недоліки є підставою для звернення уповноваженого органу до суду з позовом про застосування заходів реагування, оскільки становлять загрозу життю і здоров'ю людей. За таких обставин, зупинення експлуатації будівлі відповідача є пропорційною та повною мірою реагування з огляду на виявлені порушення, а відтак для збереження безпеки та здоров'я людей, хворих, працівників та відвідувачів Комунального закладу необхідно зупинити експлуатацію будівлі до повного усунення порушень. Також суд зазначив, що факт усунення порушень має підтверджуватися відповідним актом, складеним уповноваженим органом.

Тобто у справі № 810/2400/18 предметом дослідження є оцінка результатів здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства та оцінка наявність підстав для повного або часткового зупинення виробництва.

Спір у справі № 2040/6351/18 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - Головне управління) до Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок" (далі - Товариство) стосувався вимог позивача про застосування заходів реагування у вигляді повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей, експлуатацію будівель Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок", за адресою: м.

Харків, вул. Достоєвського, б. 16, зупинення повністю шляхом їх знеструмлення з опечатуванням пристроїв відключення джерел електропостачання, у зв'язку з чим зобов'язати керівництво Товариства негайно припинити використання цих будівель з метою проведення будь якої діяльності, не пов'язаної з усуненням порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки.

Тобто у справі № 2040/6351/18, як і у справі № 810/2400/18, предметом дослідження також є оцінка результатів здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства та оцінка наявність підстав для повного або часткового зупинення виробництва, а у справі № 910/8129/18 предметом дослідження є наявність підстав для відшкодування збитків.

Що стосується посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 908/3209/16 слід зазначити таке.

Зі змісту судових рішень у справі № 908/3209/16 убачається, що Публічне акціонерне товариство Акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Відділу урядового Фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в місті Запоріжжі про стягнення збитків у розмірі 2 749 201,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання Відділом урядового Фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в місті Запоріжжі зобов'язань за договором №66/10 від
05.02.2010, а саме, не доставкою до пункту призначення цінного відправлення оголошеною цінністю 2 749 201,39 грн, позивач поніс збитки у зазначеному розмірі.

При цьому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.07.2019 у справі № 908/3209/16, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 та постановою Верховного Суду від 10.03.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Зазначені судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано доказів здійснення перевірки вмісту відправлення Виконавцем, не дотримано вимоги Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 № 45 та порушено норми Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, не надано належних доказів на підтвердження наявності протиправних дій Виконавця під час виконання умов Договору, наявності усіх елементів складу господарського правопорушення.

Таким чином, зазначені постанови свідчать, що предмет і підстави позовів, зміст позовних вимог, установлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справах № 908/3209/16, № 810/2400/18, № 2040/6351/18 є відмінними від предмета, підстав позову, змісту позовних вимог та обставин у справі № 910/8129/18, правовідносини у цих справах є різними, позивачі зверталися до суду за захистом різних прав.

Щодо решти доводів, викладених ПФУ у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилися.

З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Пенсійного фонду України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 910/8129/18.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Пенсійного фонду України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 910/8129/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ