Верховний

Суд

УХВАЛА

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 916/5073/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК"

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2017 (головуючий - Євсіков О.О., судді - Кролевець О.А., Плюшко І.А.),

у справі № 916/5073/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛЕК СІ РІЕЛТІ ГРУП" (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРБУДСПЕЦТЕХ")

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "ЧОРНОМОРЕЦЬ"

про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК" звернулося до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2017 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла до
15.12.2017) - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; - невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

В обґрунтування зазначених підстав заявником подано копії постанов Вищого господарського суду України від 26.04.2017 у справі №916/3731/15, від 27.04.2017 у справі №916/3733/15, від 26.01.2016 у справі №922/3350/13, ухвал Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.04.2016 у справі №756/16414/14-ц, від 01.06.2016 у справі №466/8679/13-ц та постанов Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі №6-1219цс16, від 28.09.2016 у справі №6-1243цс16.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Відповідно до пп. 1 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, заяви про перегляд Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Підпунктом 2 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції передбачено, якщо господарська справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним господарським судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 11123 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Заявник вважає, що Вищим господарським судом України у справі №916/5073/15 помилково не застосовано до спірних правовідносин статті 33,36,37,39 Закону України "Про іпотеку", тоді як ці норми було застосовано судами касаційної інстанції у подібних правовідносинах, зокрема Вищим господарським судом України у постановах від 26.04.2017 у справі №916/3731/15, від 27.04.2017 у справі №916/3733/15, від 26.01.2016 у справі №922/3350/13, Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 28.04.2016 у справі №756/16414/14-ц, від 01.06.2016 у справі № 466/8679/13-ц.

У постановах від 26.04.2017 у справі № 916/3731/15, від 27.04.2017 у справі №916/3733/15 Вищий господарський суд України дійшов висновку, що у разі наявності узгодженого сторонами у договорі іпотеки застереження відносно права кредитора задовольнити свої вимоги до боржника шляхом набуття права власності на нерухоме майно, передане йому в забезпечення виконання основного зобов'язання, звернення кредитора до суду із відповідним позовом про звернення стягнення на це майно шляхом набуття на нього права власності, у разі якщо такий спосіб захисту є єдиним ефективним і можливим, а також відповідає змісту порушеного права, враховуючи характер такого порушення та наслідки, спричинені цим порушенням, є допустимим та узгоджується із нормами Конституції, які мають найвищу юридичну силу. Приймаючи до уваги наявні в іпотечному договорі положення відносно права банку (позивача) набути право власності на іпотечне майно за відповідних підстав, наявність яких встановлена судами попередніх інстанцій, зокрема, порушення виконання відповідачем кредитних договорів, а також враховуючи неможливість позивача задовольнити свої вимоги в позасудовому порядку, у зв'язку з арештом спірного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором, в рамках розгляду цивільних та господарських справ, оспорюванням відповідачем договору іпотеки, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову.

У постанові від 26.01.2016 у справі №922/3350/13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, посилаючись на ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що предмет іпотеки не реалізовано і погашення вимог банку за рахунок іпотеки не відбулося, дійшов висновку, що право вимоги банку, забезпеченої іпотекою, є дійсним і підлягає судовому захисту.

У постанові від 28.04.2016 у справі №756/16414/14-ц Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, пославшись на частину 2 статті 16 Цивільного кодексу України, статті 33,36 частину 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" дійшов висновку, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

В ухвалі від 01.06.2016. у справі №466/8679/13-ц Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пославшись на норми статті 11, частини 3 статті 33, статті 36, частину 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" ч. 2 ст. 16 ЦК України зазначив, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

При цьому у зазначених ухвалах у справах №756/16414/14-ц, №466/8679/13-ц, суди не досліджували та не вирішували питання щодо вчинення/невчинення банком дій, направлених на позасудове вирішення спору.

Натомість у постанові Вищого господарського суду України від 17.10.2017 у справі №916/5073/15, про перегляд якої заявляє Публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК", пославшись на частину 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частину 3 статті 33, статтю 35, частину 3 статті 36, частину 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку"ЦК України, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в позові, оскільки позивачем навіть не розпочато процедуру набуття права власності у позасудовому порядку на підставі норм Закону України "Про іпотеку" шляхом повідомлення власника про набуття права власності на 31-й день після отримання цього повідомлення. Суд касаційної інстанції зазначив, що позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку"). З умов договорів іпотеки суди встановили, що сторони узгодили порядок набуття права власності на іпотечне майно шляхом окремого повідомлення про набуття такого права, однак позивачем не дотримано зазначеного порядку, зокрема, у надісланих банком повідомленнях не зазначений такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як оформлення права власності на іпотечне майно шляхом позасудової процедури. Суд касаційної інстанції погодився з господарськими судами попередніх інстанцій, що письмова вимога про усунення порушень має відповідати положенням ст. 35 Закону "Про іпотеку" та умовам договору, тобто містити попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, а також спосіб, у який таке звернення має відбуватися. Крім того суди встановили, що банк не звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності та відповідно прийняття державним реєстратором рішення з зазначенням вичерпного переліку підстав для наявності/відсутності такої реєстрації, як це передбачено ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Вищий господарський суд України зазначаючи, що у спірних іпотечних правовідносинах банк ще не набув та не намагався набути право власності на предмет іпотеки, вважав, що вказувати, що відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності у даному випадку не доцільно. Судом також відзначено, що вимоги позивача визнані арбітражним керуючим при банкрутстві відповідача та підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо як вимоги, забезпечені заставою.

Крім того, заявник зазначає, що судові рішення у справі №916/5073/15 не відповідають правовій позиції, яка викладена Верховним Судом України в постановах від 14.09.2016 у справі № 6-1219цс16, від 28.09.2016 у справі № 6-1243цс16.

Оскільки судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, заява Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" підлягає передачі Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 2 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діє з
15.12.2017.

Керуючись ст. 233,234,235, пп. 2 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2017 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Ткач

Судді: О. Мамалуй

Л. Стратієнко