Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.02.2018 року у справі №910/3029/17

Верховний

Суд

УХВАЛА

13 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/3029/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, суддів: Сухового В.Г., Берднік І.С.

розглянувши заяву заступника Генерального прокурора

про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 жовтня 2017 року

за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до приватного підприємства "Сім-Альянс"

про зобов'язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2017 року заступник Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 жовтня 2017 року у даній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року).

Вказану заяву на підставі п. п. 6 п. 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

За приписами п. п. 1 п. 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Перевіривши доводи зазначеної заяви та додані до неї матеріали, Суд не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 111-15 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року) сторони, треті особи, прокурор мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Звертаючись до Верховного Суду України з даною заявою, правовою підставою такого звернення заявник визначив пункт 1 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року), згідно з яким заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В підтвердження вказаної підстави для перегляду судового рішення касаційного суду заявником до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України (1) від 31 травня 2016 року у справі №910/9681/15, (2) від 03 серпня 2016 року у справі №910/25234/13, (3) від 09 серпня 2016 року у справі №60/158-08 та (4) постанову Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі №6-318цс15, які, на думку останнього, є підтвердженням неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 376, 377 Цивільного кодексу України та ст. 212 Земельного кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Суд зазначає, що під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема:

1) різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі;

2) різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню;

3) різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню;

4) різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Аналіз доданих до заяви рішень судів касаційної інстанції та оскаржуваної постанови не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, оскільки прийняття таких рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до повноважень Верховного Суду.

У відповідності до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Відтак, у випадку встановлення факту самочинного будівництва, до особи не переходить право користування земельною ділянкою на підставі статті 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України, на якій розміщено об'єкт нерухомого майна, навіть за умови здійснення реєстрації права власності на таке нерухоме майно. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню із приведенням у попередній стан на підставі положень статті 212 Цивільного кодексу України.

У постанові Вищого господарського суду України від 05 жовтня 2017 року, яку просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора про зобов'язання повернути Київській міській раді земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд на підставі положень статті 212 Земельного кодексу України, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту її використання (самовільного зайняття) відповідачем, а відтак, і порушення останнім прав та/або законних інтересів Київської міської ради.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від
31.05.2016 у справі №910/9681/15 суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного господарського суду, який виходячи із встановлення факту самовільного зайняття відповідачами спірної ділянки, а саме здійснення відповідачами реконструкції та нового будівництва об'єктів нерухомості, розташованих на спірній земельній ділянці, яка у встановленому законом порядку не надавалась ні в користування, ні у власність останніх, дійшов висновку, що відповідно до положень статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню та приведенню у попередній стан відповідачами.

У постанові Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року у справі №910/25234/13 суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного господарського суду щодо наявності правових підстав для повернення позивачу спірної земельної ділянки виходячи із встановленого факту використання відповідачем спірної земельної ділянки без достатніх правових підстав та здійснення на ній самочинного будівництва, незважаючи на визнання за відповідачем права власності на об'єкти такого самочинного будівництва на підставі рішення суду, оскільки останнє не змінює правової природи цих об'єктів та не усуває порушення земельного законодавства.

У постанові Вищого господарського суд України від 09 серпня 2016 року у справі №60/158-08 суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного господарського суду, який відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на підставі інвестиційного договору у зв'язку із тим, що позивачем не доведено факту виникнення у нього права власності на спірне майно на час подання позову, а саме факту державної реєстрації цього права у відповідності до положень статті 182 Цивільного кодексу України, а правовідносини, які виникли у даному спорі, не відносяться до тих, в яких право власності виникає на підставі рішення суду.

Постанова Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі справа №6-318цс15 не може бути прикладом неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права на підставі пункту 1 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки Верховний Суд України в даній справі діяв не як суд касаційної інстанції, а серед підстав для перегляду даної справи заявником не було зазначено пункт 3 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року), в якій зазначена така підстава для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, як невідповідность судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Таким чином, у справах, судові рішення в яких надано заявником для порівняння, та в справі, про перегляд якої подано заяву, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Інші доводи поданої заяви фактично зводиться до висловлення незгоди із прийнятими судовими рішеннями, проханням про повторний перегляд справи, переоцінку доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду та є процесуальними повноваженнями судів попередніх інстанцій, а ті посилання на правові позиції судів, які заявник наводить у тексті заяви, не дають Суду підстав для допуску справи до провадження.

Крім того, 07 лютого 2018 року заступник Генерального прокурора через канцелярію суду подав клопотання про участь прокурора в судовому засіданні. Клопотання мотивоване тим, що розгляд справи, у якій позовні вимоги про повернення земельної ділянки, вартість якої становить 2 073 096,44 грн., не може бути здійснено без повідомлення та виклику учасників справи. Крім того, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес.

Верхвоний Суд не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання, оскільки приписами п. п. 1 п. 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються з початку без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Верховний Суд не вбачає підстав для виклику сторін у судове засідання, оскільки наданих до заяви постанов Вищого господарського суду України достатньо для вирішення питання щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене та наведені приписи процесуального законодавства, подана заступником Генерального прокурора заява про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 жовтня 2017 року визнається необґрунтованою.

За таких обставин, керуючись п. п. 1 п. 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), ст. 111-21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року), суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити заступнику Генерального прокурора у допуску справи №910/3029/17 до провадження Верховного Суду за заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 жовтня 2017 року.

2. Копію даної ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С Суховий В.Г.