Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.05.2020 року у справі №906/895/19

УХВАЛА

07 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/895/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - Шевченка А. А. (директор), Вовка С. П. (адвокат),

відповідача - не з'явилися,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледлаб"

на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.12.2019 (суддя Вельмакіна Т. М. ) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 (Миханюк М. В. - головуючий, судді Савченко Г. І., Демидюк О. О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледлаб"

до Приватного підприємства "Фабрика вікон та дверей "Океан"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу автотранспортного засобу від
06.06.2019, із застосуванням двосторонньої реституції, та стягнення 220 000,00
грн збитків, 74 400,00 грн збитків (упущеної вигоди), 30 000,00 грн моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ледлаб" (далі - ТОВ "Ледлаб") звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом, у якому просить визнати недійсним договір купівлі - продажу автотранспортного засобу від
06.06.2019, укладеного між ТОВ "Ледлаб" та ПП "Фабрика вікон та дверей "Океан"; зобов'язати ПП "Фабрика вікон та дверей "Океан" повернути ТОВ "Ледлаб" грошові кошти в сумі 220 000,00грн, отримані від ТОВ "Ледлаб ", а ТОВ "Ледлаб" - повернути ПП "Фабрика вікон та дверей "Океан" автомобіль ЗИЛ-131, реєстраційний номер НОМЕР_1,1978 року випуску; стягнути з ПП "Фабрика вікон та дверей "Океан" збитки у подвійному розмірі у сумі 220 000грн, 74400грн збитків (упущеної вигоди), 30 000 грн моральної шкоди.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.12.2019 у справі № 906/895/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, аргументовано тим, що позивач не довів, що саме відповідач вчинив дії, які призвели до невідповідності нанесеного заводом виробником ідентифікаційного номеру (номер шасі): 796571на рамі наданого на дослідження автомобіля "ЗИЛ-131" номеру шасі, внесеному до свідоцтва про реєстрацію, та номеру шасі нанесеному на заводській табличці (шилді). Водночас, підписаний сторонами без зауважень акт приймання-передачі автомобіля, в сукупності із здійсненим судом аналізом конклюдентних дій сторін договору, спрямованих на його виконання, є більш вірогідними доказами безпідставності позиції позивача, якою обґрунтовано позов.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від
20.12.2019 і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
05.03.2020 у справі № 906/895/19, ТОВ "Ледлаб" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній з 08.02.2020.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) і заначив, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від
30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц про те, що договір купівлі-продажу, вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Фабрика вікон та дверей "Океан" вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін рішення господарського суду Житомирської області від 20.12.2019 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 у справі № 906/895/19.

Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 906/895/19 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від
30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц, оскільки правовідносини у справі № 906/895/19 не є подібними із правовідносинами, що склалися у справі № 683/2694/16-ц. Так, у справі № 906/895/19 предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу автотранспортного засобу від 06.06.2019, із застосуванням двосторонньої реституції, та стягнення збитків і моральної шкоди, а у справі № 683/2694/16-ц предметом спору було визнання права власності на автомобіль та зняття арешту.

Крім того, з постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від
30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц убачається, що окрім іншого предмета спору зі справою № 906/895/19, відмінними є підстави позову, зміст позовних вимог, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Таким чином, після відкриття касаційного провадження у справі № 906/895/19 суд касаційної інстанції встановив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від
30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц, на яку послався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі № 906/895/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, позивач не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів відповідно до частиною 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Ледлаб" на рішення господарського суду Житомирської області від
20.12.2019 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від
05.03.2020 у справі № 906/895/19.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледлаб" на рішення господарського суду Житомирської області від 20.12.2019 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 у справі № 906/895/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ