Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.10.2020 року у справі №910/2530/16

УХВАЛА

03 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/2530/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О. О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення Господарського суду міста Києва

(головуючий суддя - Пукшин Л. Г. )

від 23.10.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Чорногуз М. Г., судді: Агрикова О. В., Мальченко А. О.)

від 01.09.2020

у справі № 910/2530/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"

до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

про стягнення 14 252 252,39 грн

за участю представників учасників справи:

позивача - Деруга Н. О., Каленська М. А.;

відповідача - Махиніч Н. В. ;

третьої особи 1 - не з'явився;

третьої особи 2 - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" (далі - ПАТ "Аграрний фонд") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") про стягнення 14 252
252,39 грн, з яких 14 087 257,80 грн - сума збитків; 38 209,27 грн - 3% річних, 126 785,32 грн - втрати від інфляції, нараховані на суму збитків.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що неналежне, на думку позивача, виконання відповідачем умов договору зберігання, призвело до погіршення якісних показників зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю, у кількості 3 985,080 тон, чим завдано позивачу збитки на загальну суму 14 087 257,80 грн.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 позов задоволено частково. Суд стягнув з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь ПАТ "Аграрний фонд" збитки у розмірі 14 087 257,80 грн. В іншій частині позову відмовив.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду 01.09.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 залишено без змін.

2.3. Задовольняючи позовні вимоги в частині суми збитків, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що філією ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" "Бровківське ХПП" в порушення умов договору складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013, вимог Цивільного кодексу України та Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" було допущено погіршення якісних показників зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю у кількості 3 985,080 т, яке належало на праві власності ПАТ "Аграрний фонд". Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, господарські суди дійшли висновку, що позивач довів порушення відповідачем зобов'язання за договором, факт спричинення збитків, їх розмір та причинно-наслідковий зв'язок між збитками та діями відповідача, а відповідач не довів відсутність своєї вини у спричиненні позивачу збитків.

Підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та втрат від інфляції стало те, що за висновками судів попередніх інстанцій, нарахування таких сум є можливим лише у випадку прострочення грошового зобов'язання згідно з положеннями Цивільного кодексу України, а не на зобов'язання з відшкодування збитків.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким у позові відмовити.

3.2. Підставою касаційного оскарження ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.08.2020 у справі №910/4517/14, у справі №904/3852/18 (щодо застосування статті 104 Господарського процесуального кодексу України); у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №926/1904/19, від 14.05.2020 у справі №910/17179/18 (щодо застосування статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України); у постановах Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №922/576/18, від 30.01.2020 у справі №911/420/18, від 20.10.2020 у справі 910/13356/17 (щодо застосування статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Аграрний фонд" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між ПАТ "Аграрний фонд" (поклажодавець) та філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація "Бровківське ХПП" (зерновий склад) 01.11.2013 укладено договір складського зберігання № 49-05/13, за умовами якого, поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури (далі - зерно) в кількості, яка визначається за фактичною кількістю зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується складськими квитанціями та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним, як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених діючими ДСТУ (п.1.1. договору).

Кількість та якість зерна, що передається поклажодавцем на зберігання, визначені в складських квитанціях на зерно, що видаються зерновим складом. Зерно, що передається на зберігання зерновому складу є власністю поклажодавця. Зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами, класами і роками врожаю. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні (п.
1.2.-1.4. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору якість зерна, що поставляється на зберігання повинна відповідати державним стандартам.

Зерновий склад видає посвідчення про якість зерна (картку аналізу зерна), згідно з встановленою формою (п. 2.3. договору).

У п. п. 2.4., 2.5. договору сторони передбачили, що у разі виникнення спору щодо якості зерна поклажодавець має право провести належну перевірку його якості за рахунок зернового складу. У разі невідповідності показників якості зерна вимогам стандартів зерновий склад за власний рахунок та за письмовою згодою поклажодавця проводить зерно до вимог стандартів.

Відповідно до умов п. 3.1. договору прийняття зерна на зберігання, здійснюється згідно з вимогами Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 13.10.2008 № 661 (Інструкція) та діючими державними стандартами для кожного конкретного виду зерна.

Культура, кількість і якість прийнятого на зберігання зерна зазначається у складській квитанції (п.3.3. договору).

У розділі 4 договору визначено права та обов'язки сторін, зокрема, зерновий склад взяв на себе зобов'язання: прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, яке відповідає вимогам держаних стандартів, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі (п.4.1.1.), щорічно до 1 червня письмово повідомляти поклажодавця про умови зберігання зерна (4.1.2.), здійснити відпуск зерна поклажодавцеві згідно з умовами даного договору в строки, вказані у дозволі поклажодавця (4.1.3.), видати складську квитанцію зерна не пізніше наступного робочого дня після прийняття на зберігання (4.1.4), зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі (4.1.5), у разі виявлення погіршення якісних показників зерна протягом одного робочого дня з дня виявлення, скласти акт та в той же день повідомити про це поклажодавця (4.1.6), повернути зерно за вимогою поклажодавця (4.1.8), здійснювати освіження (оновлення) зерна згідно з порядком, викладеним в п.5 цього договору, а також всі необхідні операції з доробки при прийманні та забезпеченні якісного зберігання зерна. У випадку невідповідності якісних показників зерна нормам державних стандартів з метою недопущення погіршення кількісно-якісного стану зерна, зерновий склад за власний рахунок доводить зерно до вимог стандартів (п.4.10.), у разі, якщо операції з доробки тягнуть за собою зміну кількості та (або) якості зерна, зерновий склад письмово (листом) повідомляє поклажодавця про проведення таких операцій з обґрунтуванням їх необхідності. Поклажодавець після отримання повідомлення протягом 3-х діб надає письмовий дозвіл або у разі незгоди, направляє представника для перевірки необхідності проведення операцій з добірки (п. 4.11.).

Згідно з п. 4.1.9. договору передбачено, що для встановлення якісного та кількісного стану зерна необхідна присутність трьох сторін: представника поклажодавця, представника Зернового складу та представника територіальних органів Державної інспекції сільського господарства України.

Відповідно до п. 3.3. договору поклажодавець зобов'язаний забезпечити доставку зерна за власний рахунок, своєчасно розраховуватися за надані послуги по зберіганню зерна та забрати зерно після закінчення строку його зберігання.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 13.1. договору).

На виконання умов договору ПАТ "Аграрний фонд" як поклажодавець передав на зберігання філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація "Бровківське ХПП" зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю у кількості 3 985,080 тон, що підтверджується складськими квитанціями:

- № 136 (АУ №887736 від 20.02.2014 у кількості 1 509,493 тонн; зерно відповідає державним стандартам ДСТУ 3768:2010; вологість - 13,8; зернова домішка - 6,0; сміттєва домішка - 1,9, клейковина (кількість) - 20; клейковина (якість) - 85; зараженість - н-в;

- № 153 (АУ №887753 від 30.12.2014 у кількості 160,725 тонн; зерно відповідає державним стандартам ДСТУ 3768:2010; вологість - 13,6; зернова домішка 5,9; сміттєва домішка - 1,7, клейковина (кількість) - 17; клейковина (якість) - 70; зараженість - н-в;

- № 161 (АУ №887761 від 04.08.2015 у кількості 2 314,862 тонн, зерно відповідає державним стандартам ДСТУ 3768:2010; вологість - 14,0; зернова домішка 6,4; сміттєва домішка - 2,0 клейковина (кількість) - 20; клейковина (якість) - 85; зараженість - н-в.

Листом від 01.12.2015 № 03-03/3133 ПАТ "Аграрний фонд" звернулось до відповідача з проханням направити на 03.12.2015 уповноважених представників корпорації для проведення відбору проб зерна.

Цей лист отриманий відповідачем 01.12.2015, про що свідчить відповідна відмітка про прийняття вх. № 5504/2, проте, залишений без відповіді та задоволення.

Листом № 03-03/3202 від 07.12.2015 відповідача повторно повідомлено щодо необхідності направлення уповноважених представників для проведення відбору проб зерна, яке призначене на 09.12.2015. Факт отримання зазначеного листа підтверджується наявною на ньому відміткою про прийняття із зазначенням дати (07.12.2015) та прізвища відповідальної особи.

На філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація "Бровківське ХПП" у складах № 2 і 7,09.12.2015 за участі державного інспектора Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області Шульги Н. В., відібрано проби зерна, які направлено на випробування до ДП "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції", про що складено акт відбору проб.

Листом №03-03/3242 від 11.12.2015 позивач повідомив відповідача про здійснений відбір проб зерна для проведення відповідних аналізів. Даний лист був надісланий на ім'я Голови правління ПАТ "ДПЗКУ" Приходька Б. Г., про що свідчить наявний у матеріалах справи фіскальний чек № 4453 від 11.12.2015.

ДП "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" проведено випробування пшениці 3 класу 2013 року врожаю, яка зберігається на філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація "Бровківське ХПП" та складено протоколи випробувань від 17.12.2015 № 3888 та № 3889, в яких вказано, що "зерно не відповідає вимогам 6 класу ДГСТУ 3768:2010 "Пшениця. Технічні умови" по показнику "Запах" та "Сміттєва домішка, зокрема, зіпсовані зерна", "Зараженість шкідниками".

Позивач звернувся до філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація "Бровківське ХПП" 30.12.2015 з вимогою № 02-01/3224 про відшкодування збитків завданих нестачею зерна та перерахування коштів у розмірі 14 087 257,80 грн.

Вимога обґрунтована посиланням на те, що відповідач допустив погіршення якості переданого на зберігання зерна.

Також позивач звертався до філії відповідача з листом від 30.12.2015 №03-03/3417 у якому не заперечував проти проведення заходів щодо оздоровлення зерна.

За участі представників сторін 05.02.2016 здійснено спільний відбір проб зерна 3 класу, 2013 року врожаю, маса партії 3985,080 т., місце відбору - склад №1, №2, №7 ПАТ ДПЗКУ філія "Бровківське ХПП", про що свідчить підписаний акт відбору проб від 05.02.2016.

За результатами проведеного відбору ДП "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" видано протокол випробувань від
17.02.2016 №436, згідно з яким проба зерна пшениці не відповідає вимогам 3 класу по показникам: "Запах" - затхлий; "Зіпсовані зерна" - 1,02 при вимозі до 3 класу не більше 0,5; "Зараженість шкідниками" - довгоносик Іст. - 3екс/кг; "Масова частка сирої клейковини" - не відмиваюча.

Крім того, на підтвердження факту невідповідності зерна характеристикам 3 класу позивач посилається на протокол випробувань №321 від 16.02.2016, який був виданий на замовлення ПАТ ДПЗКУ філія "Бровківське ХПП.

Відповідно до вказаного протоколу пшениця 3 класу, 2013 року врожаю, яка була передана відповідачу на зберігання від ПАТ "Аграрний фонд" не відповідає вимогам 3 класу ДСТУ 3768:2010 "Пшениця. Технічні умови" по показникам "Запах" та "Масова частка сирої клейковини".

Також позивачем на підтвердження факту погіршення якості зерна надано експертний висновок Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи №002854 п/16 від 14.03.2016, за актом відбору зразків, які відбирались директором Бровківського КХП Видрик В. В., державним інспектором Шульга Н. В., представником ПАТ "ДПЗКУ" Стужук Д. В., представником ПАТ "Аграрний фонд" Нелеп С. В.

У висновку зазначається акт відбору зразків №07-05/469 від 03.03.2016, проте, долученим до матеріалів справи листом №1084 від 03.10.2019 Інститут повідомив, що у висновку було допущено описку щодо номеру та дати акту, а саме зазначено дату та номер листа позивача, з яким останній звернувся до Інституту про проведення випробування якісних показників зерна. Відтак, у графі відбір зразків вірним слід вважати акт відбору проб від 05.02.2016.

За висновком проведеного випробування встановлено, що зерно пшениці 3 класу за фізико-хімічними показниками (зараженість шкідниками, зіпсовані зерна, колір, запах, масова частка сирої клейковини) не відповідає 6-му класу згідно ДСТУ 3768:2010 та не може бути використане на продовольчі й непродовольчі потреби.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Вимоги касаційної скарги стосуються рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми збитків. В частині відмови в стягненні 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих на визначену суму збитків, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" судові рішення не оскаржуються, а отже застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права щодо позовної вимоги про стягнення 38 209,27 грн - 3% річних, 126 785,32 грн - втрат від інфляції, не перевіряється.

5.3. Як на підставу касаційного оскарження ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції, зокрема не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від
13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

5.4. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.5. Зокрема, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.08.2020 у справі №910/4517/14, у справі №904/3852/18 (щодо застосування статті 104 Господарського процесуального кодексу України).

Так, у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/4517/14 зазначено, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Згідно з частиною 5 статті 98 Господарського процесуального кодексу України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку, а згідно з частиною 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

З урахуванням наведених законодавчих положень та висновків суду апеляційної інстанції в згаданій справі, суд касаційної інстанції зазначив, що відхиляючи повністю висновок експерта від 30.09.2019 №14435/16-42, суд апеляційної інстанції не навів достатніх аргументів щодо всіх відповідей експертів на поставлені судом запитання, а також не навів жодних аргументів щодо висновку №8194 від 09.02.2015, як наслідок не врахував висновків обох експертиз в частині причин виникнення недоліків у виконаних роботах. Крім того, передчасно повністю відхиливши висновок експерта від 30.09.2019 №14435/16-42 та не врахувавши висновку №8194 від 09.02.2015, суд апеляційної інстанції при цьому й відмовив відповідачу в задоволенні його клопотання про призначення повторної комісійної будівельно-технічної експертизи, що не узгоджується з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені висновки суду касаційної інстанції зроблені з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, а саме: висновку однієї експертизи судом апеляційної інстанції взагалі не було надано жодної правової оцінки; а інший (який був складений за результатами експертизи, призначеної цим судом апеляційної інстанції) було відхилено, оскільки експертами під час проведення експертного дослідження було взято до уваги пояснювальну записку приватного підприємця, як документ вихідних даних робочої документації, проте вказана пояснювальна записка не відповідає вимогам ДБН А.2.2-3-2004 "Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва", а тому не може бути належним та допустимим доказом в силу ст.ст. 76, 77 ГПК України.

У постанові від 19.02.2020 у справі № 904/3852/18 Верховний Суд зазначив, що судами відповідно до вимог ст. 86 ГПК України не надано належної оцінки висновку експерта Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 14 від 23.10.2018. Суд першої інстанції лише послався на те, що у позивача -1 є сумніви щодо правильності вказаного висновку експерта, що не відповідає ч. 1 ст. 104 ГПК України, згідно з якої відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Разом з тим в цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для врахування висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №2392/17-34/4274/18-53 від
06.06.2019, складеного за результатами проведення комплексної судово-біологічної та товарознавчої експертизи у цій справі, на який відповідач посилається в підтвердження відповідності пшениці якісним показникам з огляду на таке.

В силу положень статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У експертному висновку зазначається, що показники якості зразків зерна пшениці, які були відібрані 25.07.2017 експертами Української лабораторії якості і безпеки продукції АПК за участю КНДІСЕ МЮ України, представників ПАТ "Аграрний фонд" та ПАТ "ДЗПКУ" Бровківське ХПП, відрізняються від показників якості зразків зерна пшениці 3 класу 2013 року, зазначених у складських квитанціях на зерно, з моменту його передання на зберігання, впродовж зберігання і до
16.02.2016 (на дату звернення до суду) за показниками.

При цьому, у вказаному висновку, зазначено про те, що: "встановити ідентичність та приналежність зерна пшениці, зразки якого були відібрані згідно акту огляду місця відбору об'єктів експертизи у рамках виконання ухвали суду №910/2530/16 від 25.07.2017 (для проведення експертизи у справі) у порівняльний спосіб до партії зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю, переданого ПАТ "Аграрний фонд" на зберігання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (філії "Бровківське XПП") за складськими квитанціями на зерно № 136 від 20.02.2014 (АУ № 887736), № 153 від 30.12.2014 (АУ № 887753), № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761), неможливо у зв'язку з невиконанням клопотання експерта від 10.09.2018 року."

У клопотанні від 10.09.2018 експерт просив письмово повідомити про: "1.

Наявності або відсутності зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю, що належить ПАТ "Державний фонд": яке прийняте на зберігання згідно квитанцій на зерно №136 від 20.02.2014 (АУ № 887736), №153 від 30.12.2014 (АУ № 887753), № 161 від
04.08.2015 (АУ № 887761), тобто станом на 20.02.2014,30.12.2014 та 04.08.2015; станом на 16.02.2016, тобто, згідно з ухвалою, на момент подання даного позову до суду. 2. У разі наявності вищезазначеного зерна, повідомити адресу його знаходження."

При цьому, у розділі дослідження по першому, другому та третьому питаннях зазначено, що: "За відсутності підтверджуючих документів стосовно загальної маси партії зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю, яка належить ПАТ "Аграрний фонд" та зберігається на складі № 8 філії "Бровківське ХПП" ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" здійснено визначення приблизного розміру зернового, насипу за внутрішньою площею складського приміщення та усередненою висотою насипу. За розрахунковими даними, орієнтовний розмір партії зерна-пшениці 3 класу 2013 року врожаю, яке зберігається на складі № 8 складає близько 3000 тон;

Технічний паспорт складського приміщення № 8 не було надано для точного встановлення внутрішньої допустимої ємності зберігання. На момент відбирання зразків загальний розмір партії зерна пшениці, що підлягає експертизі - не встановлено."

Вказане також відображено у Акті огляду місця відбору об'єктів експертизи у рамках виконання ухвали Господарського суду міста Києва у справі №910/2530/16 від 25.07.2017.

Наведене, з урахуванням того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження факту перебування на зберіганні у відповідача зерна, визначеної якості та кількості, з урахуванням його приналежності та місцезнаходження, за висновками господарських судів, унеможливлює повне встановлення у експертному висновку обставин та предмета, які підлягали безпосередньому дослідженню, а також дійсних обставин щодо поставлених на вирішення експертизи питань, що виключає наявність підстав для врахування висновку експерта у даній справі.

Отже, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, від
06.08.2020 у справі №910/4517/14, від 19.02.2020 у справі №904/3852/18 (щодо застосування статті 104 Господарського процесуального кодексу України) і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

5.6. Також у касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки про застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №926/1904/19, від 14.05.2020 у справі №910/17179/18 (щодо застосування статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №926/1904/19 зазначено, що виходячи з аналізу статей 22, 1166, Цивільного кодексу України, відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Предметом спору в згаданій справі є матеріально-правова вимога про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, обґрунтована тим, що відповідач упродовж тривалого часу неправомірно перешкоджає позивачу використовувати належну йому автостоянку, унаслідок чого позивач за останні три роки до звернення з цим позовом до господарського суду не отримав дохід у сумі 766 500,00 грн, що становить суму коштів, яку мав отримати позивач за торгівлю з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон за період з 12.08.2016 по
11.08.2019 на його земельній ділянці, і які він не отримав через протиправні дії відповідача, а також зазнав моральної шкоди, розмір якої оцінив у сумі 286 200,00 грн.

Отже, позовна вимога в цій справі заявлена про стягнення неодержаних доходів (упущеної вигоди) та моральної шкоди. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування положень статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, а реальність отримання доходу за торгівлю з мікроавтобусів є обставинами, які суди зобов'язані дослідити у контексті позовних вимог та заперечень на них, що зокрема, й стало підставою для передачі справи на новий розгляд.

У постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 910/17179/18 також зазначено, що виходячи з аналізу статей 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Предметом спору в справі № 910/17179/18 є матеріально-правова вимога про стягнення збитків, яку складає сума безпідставно нарахованого канального збору.

При цьому суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що безпідставно сплачені суми канального збору є обов'язковим платежем та не можуть вважатися збитками, оскільки втрати позивачем (позбавлення позивача) грошових коштів, а саме сплачений позивачем канальний збір, за наявності підстав для звільнення від його сплати, з метою недопущення негативних наслідків господарської діяльності у зв'язку з забороною виходу з морського порту (проходу каналом) можуть вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Наведене стало однією з підстав для передачі справи на новий розгляд.

Предметом спору в цій справі, що переглядається є стягнення збитків, що складають вартість переданого на зберігання зерна.

На підставі встановлених фактичних обставин цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки зерно пшениці 3 класу 2013 року врожаю, яке належить на праві власності ПАТ "Аграрний фонд" та зберігається на філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" за своїми якісними властивостями є таким, що не може бути використане за своїм призначенням згідно ДСТУ 3768:2010 "Пшениця. Технічні умови", що в свою чергу свідчить про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором складського зберігання позивачу спричинено збитки, - його повна вартість підлягає відшкодуванню зберігачем.

Висновок господарських судів ґрунтується на зібраних у справі доказах: так, складськими квитанціями № 136 від 20.02.2014 (АУ №887736), № 153 від 30.12.2014 (АУ № 887753), № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761) підтверджується факт відповідності зерна ДСТУ 3768:2010 на момент передачі його на зберігання, а протоколом випробувань №321 від 16.02.2016, який був виданий на замовлення ПАТ ДПЗКУ філія "Бровківське ХПП", встановлено, що передана позивачем відповідачу на зберігання пшениця 3 класу 2013 року врожаю не відповідає вимогам 3 класу ДСТУ 3768:2010 "Пшениця. Технічні умови" по показникам "Запах" та "Масова частка сирої клейковини". Такий висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з приписами частини 2 статті 951 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Отже, правовідносини у справах №926/1904/19, №910/17179/18 та в цій справі, що переглядається, не є подібними, оскільки відрізняються за підставами позову, обставинами кожної конкретної справи, а висновки щодо застосування статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України, зроблені у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

5.7. ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки про застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №922/576/18, від 30.01.2020 у справі №911/420/18, від 20.10.2020 у справі 910/13356/17 (щодо застосування статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Так, у зазначених постановах Верховного Суду викладено правову позицію, згідно з якою статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 14.05.2019 у справі №922/576/18 наведена правова позиція стосується перевірки висновків судів попередніх інстанцій щодо визначення правових підстав та періодів нарахування стягнення річних та інфляційних втрат.

У постанові від 30.01.2020 у справі № 911/420/18 така правова позиція була наведена в контексті необхідності дослідження судами попередніх інстанцій доказів на підтвердження понесення стороною витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові від 20.10.2020 у справі 910/13356/17 зазначена правова позиція стосувалася необхідності перевірки доводів прокурора, наведених в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути Київській міськраді земельну ділянку.

Разом з тим в цій справі судами попередніх інстанцій було надано оцінку всім зібраним доказам, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі: №922/576/18, №911/420/18, № 910/13356/17 (щодо застосування статті 86 Господарського процесуального кодексу України), і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, згідно з якою встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, як це передбачено статтями 76, 77, 78, 79, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

5.8. Посилання скаржника у касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 3-108гс14 та в постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 908/236/18 щодо того, що зернові культури є споживною річчю з родовими ознаками і можуть бути замінені урожаєм наступного року, колегією суддів відхиляються, оскільки предметом спору в цій справі є вимога поклажодавця про відшкодування збитків, завданих внаслідок пошкодження переданої на зберігання пшениці 3 класу 2013 року врожаю, на підставі частини 2 статті 951 Цивільного кодексу України, а не стягнення зернових за форфардним контрактом (як у справі № 3-108гс14) чи визнання права власності на врожай (як у справі № 908/236/18).

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем не надано будь-яких доказів (актів огляду, актів інвентаризації, довідок, які б підтверджували в т. ч. факт, якість, кількість, приналежність, місцезнаходження) на підтвердження того, що у нього на зберіганні фактично перебуває належна позивачу пшениця 3 класу у кількості 3985,080 тон, яка за якісними характеристиками відповідає ДСТУ. Надані відповідачем довідки №85 та №86 від
16.06.2020 містять лише інформацію про те, що станом на 16.02.2016 на підприємстві згідно бухгалтерського обліку зберігалось зерно пшениці 3 класу урожаю 2013 року ПАТ "Аграрний фонд" в кількості 3985,080 тонн, ( №85), а не фактичну наявність у зберігача вказаної кількості та якості зерна. Відповідач документально не підтвердив можливість відвантаження зерна переданого йому на зберігання.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. Оскільки аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме: у справах №910/4517/14, №904/3852/18 (щодо застосування статті 104 Господарського процесуального кодексу України), №926/1904/19, №910/17179/18 (щодо застосування статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України), №922/576/18, №911/420/18, №910/13356/17 (щодо застосування статті 86 Господарського процесуального кодексу України), і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, а отже правовідносини у цих справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження, оскільки підстава касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, визначена скаржником, не знайшла свого підтвердження.

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2530/16.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй