Історія справи

Ухвала ВП ВС від 24.02.2021 року у справі №800/400/16
Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №800/400/16

УХВАЛА

Іменем України

25 січня 2021 року

м. Київ

справа №800/400/16

адміністративні провадження № П/9901/155/18, П/9901/156/18, П/9901/158/18, П/9901/161/18, П/9901/163/18, П/9901/165/18, П/9901/167/18, П/9901/169/18, П/9901/171/18, П/9901/173/18, П/9901/175/18, П/9901/177/18, П/9901/179/18, П/9901/181/18, П/9901/183/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Гончарової І. А.,

суддів Бившевої Л. І., Гусака М. Б., Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Калініна О. С.,

позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника позивача ОСОБА_5 - Погорєлого Д. І.,

представника позивача ОСОБА_1 - Льошенко О. Ю.,

представника позивача ОСОБА_6 - Слєпухи О. С.,

представника відповідача -Долгова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача - Верховної Ради України про закриття провадження у справі за позовами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_11, Громадської організації "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів", ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Український інститут національної пам'яті, Кіровоградська міська рада, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про визнання незаконною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 14 липня 2016 року № 1468-VIII "Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки",

УСТАНОВИЛ:

І. ПРОЦЕДУРА.

У провадженні Вищого адміністративного суду України перебувала справа № 800/400/16 за позовами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_11, Громадської організації "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів", ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Український інститут національної пам'яті, Кіровоградська міська рада, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про визнання незаконною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 14 липня 2016 року № 1468-VIII "Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 листопада 2016 року об'єднав адміністративну справу № 800/400/16 за позовом ОСОБА_5 до Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Український інститут національної пам'яті з адміністративними справами № 800/404/16, № 800/420/16, № 800/427/16, № 800/433/16, № 800/434/16, №800/435/16, № 800/453/16, № 800/436/16, № 800/452/16, № 800/455/16, №800/463/16, № 800/469/16, № 800/473/16, № 800/487/16 за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_9, Громадської організації "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів", ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Український інститут національної пам'яті, Кіровоградська міська рада про визнання незаконною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 14 липня 2016 року № 1468-VIII "Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та присвоїв їй спільний номер № 800/400/16.

Позивачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, зазначили, що оскаржувану постанову прийнято Верховною Радою України з порушенням принципів, закріплених у статті 7 Конституції України та статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, а також з порушенням статей 20, 25, 31, 91, 96, 99, 102, 114, 125, 138 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України", статей 5,7,8 Закону України від 31 травня 2005 року № 2604-IV "Про географічні назви", статей 25, 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", всупереч пунктам 7 і 8 статті 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VІІІ "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", а відтак вона підлягає визнанню незаконною та нечинною.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, вважав їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначав, що до основних конституційних повноважень Верховної Ради України належить: внесення змін до Конституції України; призначення всеукраїнського референдуму; прийняття законів, постанов та інших актів; визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, а також здійснення інших повноважень, визначених Конституцією України (статті 85,87,89,92,96 Основного Закону). Пунктом 29 частини 1 статті 85 Конституції України до виключних повноважень Верховної Ради України віднесено вирішення питань, що стосуються найменування і перейменування населених пунктів і районів. При цьому звертав увагу на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови дотримано всіх законодавчих вимог та порядку її прийняття, встановлених Конституцією України, Законом України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України", Законом України від 31 травня 2005 року № 2604-IV "Про географічні назви", Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року для розгляду справи № 800/400/16 визначено новий склад колегії суддів: суддя -доповідач - Гончарова І. А., судді: Бившева Л. І., Олендер І. Я., Шипуліна Т. М., Ханова Р. Ф.

Ухвалою судді Верховного Суду Гончарової І. А. від 11 січня 2018 року прийнято до провадження адміністративну справу № 800/400/16 за позовами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_11, Громадської організації "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів", ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Український інститут національної пам'яті, Кіровоградська міська рада про визнання незаконною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 14 липня 2016 року № 1468-VIII "Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки". Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні (07 лютого 2018 року о 15:00 год. ) з повідомленням (викликом) сторін.

До початку розгляду справи в судовому засіданні (призначеного ухвалою судді Верховного Суду Гончарової І. А. від 11 січня 2018 року на 07 лютого 2018 року), 06 лютого 2018 року від представника позивачів у справі ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_13 ОСОБА_11, ГО "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів", ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_9 - Турчина Я. О. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано об'єктивною неможливістю розглянути дану справу до прийняття Конституційним Судом України Рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки". У вказаному клопотанні, з-поміж іншого, зазначено, що від вирішення Конституційним Судом України питання відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" залежить правильний, повний та всебічний розгляд цієї адміністративної справи, оцінка фактів та доказів, у тому числі щодо відповідності дій Верховної Ради України під час прийняття оскаржуваного рішення критеріям, визначеним статтею 19 Конституції України.

Верховний Суд ухвалою від 07 лютого 2018 року клопотання представника позивачів у справі ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_13 ОСОБА_11, ГО "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів", ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_9 - Турчина Я. О. про зупинення провадження у справі задовольнив. Зупинив провадження у справі № 800/400/16 до прийняття Конституційним Судом України Рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Відповідно до інформації з офіційного сайту Конституційного Суду України 16 липня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (http://ccu. gov. ua/docs/2802).

Враховуючи, що обставини, які були підставою для зупинення провадження, усунуто, Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2019 року поновив провадження в адміністративній справі № 800/400/16 та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 02 грудня 2019 року о 14:00 год.

У зв'язку з перебуванням суддів Ханової Р. Ф. та Шипуліної Т. М. у відпустці судове засідання, призначене на 02 грудня 2019 року о 14:00 год., знято з розгляду та повідомлено учасників процесу, що наступне судове засідання відбудеться 16 грудня 2019 року о 12:30 год.

У судовому засіданні 16 грудня 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - Льошенко О. Ю., представник позивача ОСОБА_6 - Слєпуха О. С. та ОСОБА_1 просили відкласти розгляд справи та ознайомитися з її матеріалами, у зв'язку з чим Судом оголошено перерву до 17 лютого 2020 року о 12:30 год.

Внаслідок недопуску Долгова Ю. В. до участі в судовому процесі як представника Верховної Ради України та необхідності перевірки його повноважень, а також враховуючи подане представником позивача ОСОБА_1 - Льошенко О. Ю. клопотання про відкладення розгляду справи, в судовому засіданні, призначеному на 17 лютого 2020 року, оголошено перерву до 16 березня 2020 року о 12:30 год.

У зв'язку із запровадженням з 12 березня 2020 року на усій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS -CoV-2" та з огляду на клопотання представника позивача ОСОБА_1 - Льошенко О. Ю. про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю прибуття ОСОБА_1 та Льошенко О. Ю. до суду внаслідок наявності симптомів гострого респіраторного захворювання, розгляд справи відкладено до 27 квітня 2020 року о 12:30 год.

Судові засідання, призначені на 27 квітня 2020 року та 25 травня 2020 року, були зняті з розгляду у зв'язку з перебуванням суддів Гончарової І. А. та Олендера І. Я. у відпустці.

У судовому засіданні 22 червня 2020 року Суд визнав неповажними причини неявки представника позивача ОСОБА_1 - Льошенко О. Ю. та, з огляду на необхідність додаткової перевірки повноважень Долгова Ю. В. як представника Верховної Ради України, відклав розгляд справи до 06 липня 2020 року о 14:00 год.

06 липня 2020 року в судовому засіданні задоволено клопотання ОСОБА_2, ОСОБА_9, Погорєлого Д. І., ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи та призначено судове засідання на 14 вересня 2020 року о 14:00 год.

Призначене на 14 вересня 2020 року судове засідання було зняте з розгляду у зв'язку з перебуванням судді Бившевої Л. І. на лікарняному та повідомлено учасників процесу про наступний розгляд справи 12 жовтня 2020 року о 12:30 год.

У зв'язку з відпусткою судді Шипуліної Т. М., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи, за допомогою автоматизованої системи 12 жовтня 2020 року здійснено заміну судді Шипуліної Т. М. на суддю Гусака М. Б.

12 жовтня 2020 року Суд перейшов до з'ясування обставин справи та дослідження доказів, в судовому засіданні оголошено перерву до 09 листопада 2020 року на 12:30 год.

У судовому засіданні 09 листопада 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи для ознайомлення з її матеріалами, у зв'язку з чим оголошено перерву до 27 листопада 2020 року о 12:30 год.

27 листопада 2020 року в судовому засіданні задоволено клопотання ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи та призначено судове засідання на 18 січня 2021 року о 10:00 год.

У судовому засіданні 18 січня 2021 року представник Верховної Ради України заявив клопотання про закриття провадження у справі. З огляду на заявлені ОСОБА_1, Погорєлим Д. І., Льошенко О. Ю., Слєпухою О. С. клопотання та з метою надання учасникам справи часу для ознайомлення із цим клопотанням і підготовки заперечень Судом оголошено перерву до 25 січня 2021 року о 10:00 год.

25 січня 2021 року в судовому засіданні представниками позивачів ОСОБА_5 - Погорєлим Д. І., ОСОБА_1 - Льошенко О. Ю., ОСОБА_6 - Слєпухою О. С. подано заперечення на заявлене представником відповідача клопотання про закриття провадження у справі.

Таким чином, вісім разів розгляд справи відкладався або оголошувалася перерва за клопотаннями позивачів або їхніх представників.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Аргументи позивачів:

Позивачі, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вважають, що оскаржувана Постанова Верховної Ради України від 14 липня 2016 року № 1468-VIII "Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" підлягає визнанню незаконною та нечинною, оскільки прийнята відповідачем з порушенням принципів, закріплених у статті 7 Конституції України та статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, а також з порушенням статей 20, 25, 31, 91, 96, 99, 102, 114, 125, 138 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України", статей 5,7,8 Закону України від 31 травня 2005 року № 2604-IV "Про географічні назви", статей 25, 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", всупереч пунктам 7 і 8 статті 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VІІІ "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Зокрема, зазначають, що під час прийняття Постанови від 14 липня 2016 року № 1468-VIII Верховною Радою України грубо порушено процедуру розгляду і прийняття цього рішення, яка передбачена Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України"; Головою Верховної Ради України Парубієм А. В. порушено порядок та процедуру розгляду даного питання на пленарному засіданні 14 липня 2016 року, що призвело до незаконного прийняття та підписання Постанови від 14 липня 2016 року № 1468-VIII про перейменування міста Кіровоград Кіровоградської області на місто Кропивницький.

Позивачі вказують, що відповідач не мав правових підстав, а станом на момент ухвалення рішення і повноважень, на прийняття та підписання оскаржуваної Постанови від 14 липня 2016 року № 1468-VIII, оскільки остання прямо суперечить положенням Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" в частині порушення відведених строків на перейменування населених пунктів.

Також зазначають, що ухваленням Постанови від 14 липня 2016 року № 1468-VIII порушено право мешканців і територіальної громади міста Кіровоград Кіровоградської області на безпосереднє здійснення народовладдя, а також на участь в управлінні державними справами.

Звертають увагу на те, що відповідачем проігноровано результати громадських слухань "Нове ім'я столиці степового краю" від 27 серпня 2015 року і громадського опитування, здійсненого 25 жовтня 2015 року під час проведення місцевих виборів щодо перейменування міста Кіровоград Кіровоградської області, згідно з якими мешканці підтримали іншу назву міста.

Позивачі посилаються на те, що Постанову від 14 липня 2016 року № 1468-VIII прийнято всупереч позиції територіальної громади міста Кіровоград Кіровоградської області, викладеної в рішенні Кіровоградської міської ради від 10 червня 2016 року № 326, про незгоду Кіровоградської міської ради з рішенням, яким рекомендовано Верховній Раді України перейменувати місто Кіровоград на місто Кропивницький.

На думку позивачів, оскаржувана Постанова не відповідає Європейській Хартії місцевого самоврядування в частині невід'ємного права громадян безпосередньо брати участь в управлінні своєю країною.

Аргументи відповідача:

У поданих запереченнях відповідач зазначав, що з доводами позовних заяв не погоджується, звертав увагу на те, що пунктом 29 частини 1 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено вирішення питань, що стосуються найменування і перейменування населених пунктів і районів.

На думку відповідача, при прийнятті оскаржуваної Постанови Верховною Радою України дотримано всіх законодавчих вимог та порядку прийняття, встановлених Конституцією України, Законом України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України", Законом України від 31 травня 2005 року № 2604-IV "Про географічні назви", Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".

Зазначав, що Законом України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" внесено зміни, зокрема, до статей 5 та 8 Закону України від 31 травня 2005 року № 2604-IV "Про географічні назви". Відповідно до внесених змін: "Забороняється присвоювати географічним об'єктам назви, які є іменами або псевдонімами осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов'язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов'язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам'ятників та пам'ятних знаків, пов'язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).

Перейменування географічних об'єктів здійснюється у випадках: "необхідності приведення назви географічного об'єкта у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки". Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" є спеціальним законом, на підставі якого здійснювалося перейменування міста Кіровоград Кіровоградської області на місто Кропивницький.

При цьому відповідач зауважив, що після проведення 27 серпня 2015 року громадського слухання та 25 жовтня 2015 року громадського опитування Кіровоградська міська рада не подала Верховній Раді України однозначної пропозиції щодо перейменування міста Кіровоград Кіровоградської області, що підтверджується листами Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування від 24 листопада 2015 року № 08/6-412 (291399), № 08/6-413 (291407) та листами Кіровоградської міської ради від 30 жовтня 2015 року № 199-мр/3, від 25 січня 2016 року № 429/14-0513 та від 14 березня 2016 року № 1353/34-0513.

Врахувавши рекомендації Українського інституту національної пам'яті, Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування ухвалив висновок рекомендувати Верховній Раді України відповідно до пункту 1 частини першої та частини другої статті 114 Регламенту Верховної Ради України проект Постанови Верховної Ради України про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (реєстр. № 4222), внесений народними депутатами України О.

Горбуновим, С. Березкіним, Д. Ліньком, О. Черваковою, І. Крульком, А. Шкрум, за наслідками розгляду у першому читанні прийняти за основу та в цілому.

14 липня 2016 року на пленарному засіданні Верховної Ради України народними депутатами України прийнято рішення про розгляд зазначеного проекту Постанови за скороченою процедурою. В подальшому рішення прийнято відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (230 народних депутатів України) та оформлено відповідною Постановою від 14 липня 2016 року № 1468-VIII. Вказані обставини підтверджуються стенограмою пленарного засідання Верховної Ради України за 14 липня 2016 року, яка відповідно до частини 1 статті 56 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" є офіційним документом, що підтверджує процес обговорення і прийняття рішень Верховною Радою України.

Відповідач також зазначив, що, виходячи із конституційних повноважень Верховної Ради України, вирішення питання про найменування або перейменування населених пунктів відноситься до виключних повноважень парламенту, що повністю узгоджується з положеннями статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, на порушення яких посилаються позивачі.

Крім того, в судовому засіданні 18 січня 2021 року представником Верховної Ради України заявлено клопотання про закриття провадження у справі. На обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій (владно-розпорядчих, виконавчих, інших дій) у тих правовідносинах, в яких виник спір між сторонами, однак, у даній справі між позивачами та відповідачем такий спір відсутній, а тому даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

20 січня 2021 року від ГО "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів" до суду надійшли заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, в яких вона зазначила, що оскаржувана Постанова від 14 липня 2016 року № 1468-VIII прийнята на підставі пункту 8 статті 7 Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", є підзаконною постановою та має ознаки акту нормативно-правового характеру, відтак є предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства.

При цьому ГО "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів" звернула увагу на те, що спірне питання не віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України та долучила до матеріалів справи Ухвалу Конституційного Суду України від 12 жовтня 2016 року № 66-у/2016 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі № 2-41/2016 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області".

У судовому засіданні 25 січня 2021 року представниками позивачів ОСОБА_5 - Погорєлим Д. І., ОСОБА_1 - Льошенко О. Ю., ОСОБА_6 - Слєпухою О. С. також подано письмові заперечення на заявлене представником відповідача клопотання про закриття провадження у справі.

Погорєлий Д. І. в поданих запереченнях зазначив, що право на ім'я є природним правом людини, що має універсальний характер, невідчужуваним та загальним. Право на самоідентифікацію шляхом вибору ім'я реалізується, в тому числі на колективному рівні, а тому свавільна зміна назви міста, всупереч думки місцевої громади, - порушує права громади, джерелом яких є природні права людини. На переконання представника позивача ОСОБА_5 - Погорєлого Д. І., порушене право позивача, як і інших членів громади, свідчить про наявність спору, який має бути вирішений адміністративним судом.

У долучених до матеріалів справи запереченнях Льошенко О. Ю. просила залишити клопотання відповідача про закриття провадження у справі без розгляду з огляду на те, що це клопотання без поважних причин не було заявлене Верховною Радою України в підготовчому провадженні, а його задоволення призведе до порушення права позивачів на доступ до суду. Також Льошенко О. Ю. зазначила, що оскаржувана Постанова від 14 липня 2016 року № 1468-VIII за своєю сутністю та ознаками є рішенням, прийнятим суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним саме своїх владних управлінських функцій, оскільки ця Постанова є обов'язковою до виконання та, окрім того, впливає на життя громади та мешканців м. Кіровоград.

Представник позивача ОСОБА_6 - Слєпуха О. С. у представлених запереченнях вказує про те, що, звертаючись із позовною заявою, ОСОБА_6 не ставив питання щодо неконституційності оспорюваної Постанови від 14 липня 2016 року № 1468-VIII.

IІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

14 липня 2016 року на пленарному засіданні прийнято оскаржувану Постанову Верховної Ради України № 1468-VIII "Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", згідно з пунктом 1 якої постановлено перейменувати місто Кіровоград Кіровоградської області на місто Кропивницький.

Відповідно до пункту 2 цієї Постанови вона набирає чинності з дня її прийняття.

ІV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

1. Конституція України

Статтею 7 Конституції України визначено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За правилами статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Згідно з частиною 5 статті 83 Конституції України порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

За положеннями пункту 29 частини 1 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.

2. Закон України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України"

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" перед відкриттям кожного пленарного засідання проводиться реєстрація народних депутатів особисто на підставі пред'явлення посвідчення народного депутата та підтвердження своєї присутності власноручним підписом. У залі засідань Верховної Ради народний депутат реєструється за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює здійснення реєстрації замість народного депутата іншою особою.

Статтею 46 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" визначено, що рішеннями Верховної Ради є акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради. Актами Верховної Ради є закони, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви.

За положеннями статті 47 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" відповідно до частини 2 статті 84, статті 91 Конституції України Верховна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом.

Рішення Верховної Ради приймаються шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених цим Регламентом, коли проводяться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів.

Голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування "за ", "проти" або "утримався" в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань. У разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється.

Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а у разі його відсутності доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилась на голосування останньою.

На пленарному засіданні народний депутат не повинен перешкоджати розгляду питань порядку денного, в тому числі шляхом блокування трибуни, перешкоджання роботі головуючого на пленарному засіданні, а також голосуванню інших народних депутатів.

Рішення Верховної Ради щодо проектів законів, постанов, інших актів Верховної Ради приймаються лише з питань, включених до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради до початку пленарного засідання.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 138 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" постанови та інші акти (резолюції, декларації, звернення, заяви) Верховної Ради, визначені статтею 46 цього Регламенту, Верховна Рада приймає більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, крім випадків, визначених Конституцією України.

Постанови та інші акти Верховної Ради приймаються з дотриманням процедури, передбаченої для розгляду законопроектів у першому читанні з прийняттям їх у цілому, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення.

3. Закон України від 31 травня 2005 року № 2604-IV "Про географічні назви"

За змістом статті 7 Закону України "Про географічні назви" найменування та перейменування географічних об'єктів у межах визначених законом повноважень та відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про географічні назви" здійснюють: Верховна Рада України - щодо найменування та перейменування одиниць адміністративно-територіального устрою України (шляхом внесення змін до Конституції України, населених пунктів і районів, а також географічних об'єктів, створених за рішеннями Верховної Ради України).

V. ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої); законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2 частини першої цієї статті).

Згідно з статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може, зокрема, визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

З наведеного вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

За принципом поділу державної влади в Україні, закріпленому у статті 6 Основного Закону, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України.

За правилами статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 у справі № 1-6/2002 повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 жовтня 2003 року № 16-рп/2003 у справі № 1-21/2003 визначено, що основною формою діяльності Верховної Ради України є пленарні засідання під час сесій, які є регулярними зібраннями народних депутатів України відповідного скликання у визначений час, у визначеному місці і які проводяться за встановленою процедурою. На пленарних засіданнях розглядаються питання, віднесені Конституцією України до повноважень Верховної Ради України, і шляхом голосування народних депутатів України приймаються рішення з цих питань.

Під терміном "рішення" Верховної Ради України, який вживається в частині 2 статті 84 Конституції України, треба розуміти результати волевиявлення парламенту України з питань, віднесених до його компетенції.

Під терміном "акти", що вживається у статті 91 Конституції України, необхідно розуміти рішення Верховної Ради України у формі законів, постанов тощо, які приймаються Верховною Радою України визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України.

Отже, Конституція України закріплює за Верховною Радою України особливий правовий статус як представницького виборного колегіального органу і єдиного органу законодавчої влади, яку Верховна Рада України здійснює від імені Українського народу - єдиного джерела влади в Україні шляхом прийняття на пленарних засіданнях відповідних рішень, у тому числі у формі постанов, з питань, віднесених Конституцією України до її повноважень.

Відповідно до пункту 29 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.

Конституційний процес організації територіального устрою України, у тому числі шляхом перейменування населених пунктів, та участь у ньому Верховної Ради України не є формою реалізації управлінських функцій цього органу, тому не може підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції.

З огляду на викладене та зважаючи на конституційний статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, її участь у вирішенні питання територіального устрою України є юридичною формою реалізації її повноважень у сфері конституційних правовідносин.

Верховний Суд звертає увагу на те, що положення частини 1 статті 2, пункту 2 частини 1 статті 4, статті 5, статті 19 та частини 1 статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України слід розуміти так, що у порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Верховної Ради України, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, у яких Верховна Рада України реалізує свої владні (управлінські) функції.

Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

В пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 зазначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.

Оскільки позивачі оскаржують Постанову Верховної Ради України з підстав, зокрема, її невідповідності приписам Конституції України та регламентної процедури її прийняття (законодавча процедура), то перевірка Постанови від 14 липня 2016 року № 1468-VIII не може бути здійснена в порядку адміністративного судочинства.

А відтак, предмет позову у цій справі не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.

При цьому Суд враховує, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини 3 статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими позивачі звернулися до адміністративного суду із позовом, зміст позовних вимог і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, Суд дійшов висновку про те, що заявлений у цій справі позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а відтак провадження у справі підлягає закриттю.

Зазначене правозастосування відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 9901/276/20, а також в ухвалах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/204/20, від 07 жовтня 2020 року у справі № 9901/276/20, від 18 січня 2021 року у справі № 640/18992/20 ( №П/9901/331/20), від 24 лютого 2020 року у справі № 9901/47/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 9901/278/20.

Щодо посилання ГО "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів" на Ухвалу Конституційного Суду України від 12 жовтня 2016 року № 66-у/2016 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі № 2-41/2016 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області", то Верховний Суд не може визнати її релевантною до правовідносин, щодо яких виник спір у цій справі.

Так, по-перше, підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі № 2-41/2016 послугувала відсутність у додатках до конституційного подання офіційних юридично значимих документів, які підтверджували б порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду та ухвалення Постанови від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ "Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області". По-друге, твердження суб'єкта права на конституційне подання щодо неконституційності Постанови базувалося на обґрунтуванні не порушення конституційної процедури її розгляду та ухвалення, а недотримання законодавчих процедур.

Водночас Суд враховує, що питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України від 14 липня 2016 року № 1468-VIII "Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" перед Конституційним Судом України не ставилося.

Щодо доводів представника ОСОБА_1 - Льошенко О. Ю. про необхідність залишення клопотання відповідача про закриття провадження у справі без розгляду з огляду на те, що це клопотання без поважних причин не було заявлене Верховною Радою України в підготовчому провадженні, то Суд звертає увагу на те, що на відміну від відмови у відкритті провадження у справі, яка можлива виключно на момент вирішення питання щодо прийняття відповідної заяви до провадження, закриття провадження у справі можливе після відкриття провадження до вирішення адміністративної справи по суті за наявності необхідних підстав.

Керуючись статтями 238, 241, 242, 243, 248, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Клопотання Верховної Ради України про закриття провадження у справі задовольнити.

Провадження в адміністративній справі за позовами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_11, Громадської організації "Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів", ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Український інститут національної пам'яті, Кіровоградська міська рада, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, про визнання незаконною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 14 липня 2016 року № 1468-VIII "Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" - закрити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст ухвали виготовлено 27 січня 2021 року.

Головуючий суддя І. А. Гончарова

Судді Л. І. Бившева

М. Б. Гусак

І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова