Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.06.2019 року у справі №0940/2252/18

УХВАЛА

27 червня 2019 року

Київ

справа №0940/2252/18

адміністративне провадження №К/9901/17614/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Саприкіної І. В., перевіривши касаційну скаргу адвоката Лещак Наталії Іванівни інтересах Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 07 травня 2019 року

за позовом Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області

до Управління Державної архітектурно-будівельної інспеції в Івано-Франківській області в особі головних інспекторів будівельного нагляду Мандрика Ігоря Івановича та Луцької Христини Романівни

про визнання протиправними та скасування приписів, постанов, рішення та зобов'язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2019 року адвокат Лещак Наталія Іванівна інтересах Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області (далі також - скаржник) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 07 травня 2019 року.

В касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції отримано 17 травня 2019 року, що підтверджується копією конверту, яким вказане судове рішення було надіслано, доданою до касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 121 КАС України встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та враховуючи те, що скаржником надано докази, що підтверджують доводи вказаного клопотання, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 2 статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Предметом розгляду у даній справі є визнання протиправними і скасування постанов про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 25 вересня 2018 року, приписів про усунення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 21 серпня 2018 року, рішення "Про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт" від 20 вересня 2018 року та зобов'язання включити до єдиного реєстру запис про дозвіл на виконання будівельних робіт від 22 травня 2018 року за № ІФ112181420631.

Згідно пунктами 3, 10 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пунктами 3, 10 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Так, відповідно пункту 1 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 1 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 13 КАС України, а також частині 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року № 26737/95).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду України, викладені в постановах від 27 січня 2015 року від № 21-425а14, від 24 грудня 2010 року у справі № 21-25а10 та правові позиції Верховного Суду, висловлені у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 818/816/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/2243/17 та від 27 лютого 2019 року у справі № 210/3059/17 не заслуговує на увагу та відхиляється судом, оскільки проаналізувавши зазначені правові позиції, якими заявник доводить схожість обставин справи, за яких були винесені відповідні рішення, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення у справі № 0940/2252/18 було ухвалено за інших обставин справи, суди попередніх інстанцій розглядали справу в порядку спрощеного позовного провадження і в результаті повністю відмовили у задоволенні позову. Крім того, суть касаційної скарги головним чином зводиться до вирішення питання про достовірність доказів, розгляду Верховним Судом нових доказів та додаткової перевірки доказів, що суперечить частині 2 статті 341 КАС України.

Мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 0940/2252/18, відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 806/2127/16 та від 08 серпня 2018 року у справі № П/811/1680/17, які містять висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові.

Так, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано підстав для перегляду Верховним Судом судового рішення у даній справі, яка розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в касаційному порядку. Крім того, вона не містить обґрунтування помилковості застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 806/2127/16 та від 08 серпня 2018 року у справі № П/811/1680/177.

З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга адвоката Лещак Наталії Іванівни інтересах Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області є необґрунтованою в розумінні статті 333 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція стосовно застосування статей 12 та 333 КАС України висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 31 жовтня 2018 року у справі № 805/1756/18-а, від 02 листопада 2018 року у справі № 816/683/18 та від 21 грудня 2018 року у справі № 825/2210/18.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити клопотання адвоката Лещак Наталії Іванівни інтересах Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області та поновити строк на касаційне оскарження у справі № 0940/2252/18.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Лещак Наталії Іванівни інтересах Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 07 травня 2019 року за позовом Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області до Управління Державної архітектурно-будівельної інспеції в Івано-Франківській області в особі головних інспекторів будівельного нагляду Мандрика Ігоря Івановича та Луцької Христини Романівни про визнання протиправними та скасування приписів, постанов, рішення та зобов'язання до вчинення дій.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

5. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Я. О. Берназюк

І. В. Желєзний

І. В. Саприкіна