Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.11.2020 року у справі №420/3356/20

УХВАЛА

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 420/3356/20

адміністративне провадження № К/9901/28021/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О. В.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.,

перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року

та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року

у справі № 420/3356/20

за позовом ОСОБА_1

до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про визнання протиправним та скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень,

встановив:

Зазначена касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як до суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року.

Вказану касаційну скаргу залишено без руху, заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом надання до суду касаційної інстанції документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі або надання доказів які свідчать про скрутний матеріальний стан позивача. Також зазначено про необхідність обґрунтувати скаржнику існування обставин, які підтверджують те що розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Суддя-доповідач ОСОБА_2 перебувала на лікарняному з 03 грудня 2020 року по 06 грудня 2020 року.

Також згідно з наказами в. о. Голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року № 205-кв та від 11 грудня 2020 року № 95-к суддя-доповідач перебувала у відпустці з 07 грудня 2020 року по 11 грудня 2020 року та з 14 грудня 2020 року по 15 грудня 2020 року відповідно.

На адресу Верховного Суду від скаржника надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору, до якого додано Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року та з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року. З зазначених довідок вбачається, що за вказаний період скаржник не отримав жодних доходів. Скаржником також надано виписку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування так інші докази, які свідчать про скрутний майновий стан скаржника.

Частиною 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Враховуючи вищевикладене, Суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_1 та звільнити його від сплати судового збору.

За правилами частини 3 статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Статтями 280, 281, 287, 288 КАС України передбачено особливості провадження у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України.

У свою чергу, стаття 287 КАС України передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що спір у цій справі виник у відносинах з приводу рішення державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливо лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

На усунення недоліків касаційної скарги в частині необхідності обґрунтувати обставини, які підтверджують, що розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник зазначає про застосування у сталій практиці пунктів 9,10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" в частині визнання листів ГУМВС України та ГУНП як підстави для звільнення працівника міліції з органів внутрішніх справ. Скаржник вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій наведене не врахували.

Разом з цим, в обґрунтування вищезазначеного, скаржником не наведено судових рішень, з яких вбачалося б інше застосовування судами пунктів 9,10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" за подібних обставин у справі, зокрема, щодо оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження за рішенням суду про: поновлення майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського р-ну та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області з 06 листопада 2015 року, згідно порядку перехідного періоду, що зазначений в Законі України "Про Національну поліцію"; зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 до лав Національної поліції як такого, що виявив бажання проходити службу в поліції у передбачений Законом України "Про Національну, поліцію" строк (тобто до 07.11.2015 року) і скасувати ці постанови.

Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення та доводи касаційної скарги, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявником не наведено обставин, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, суд

ухвалив:

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №420/3356/20.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 420/3356/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним та скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддіО. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська