Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.04.2020 року у справі №640/2361/19

УХВАЛА

28 січня 2021 року

Київ

справа №640/2361/19

адміністративне провадження №К/9901/9473/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В суддів: Єресько Л. А., Соколов В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року (головуючий суддя - Мазур А. С. )

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (головуючий суддя - Чаку Є. В., судді: Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.)

у справі №640/2361/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

про визнання протиправним та скасування наказу.

I. РУХ СПРАВИ

1. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Про нарахування пені ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 9 серпня 2018 року №1113.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є господарським товариством засновником якого є держава. На виконання частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" позивачем спрямовано частину чистого прибутку на виплату дивідендів відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №384 та від 26 липня 2018 року №535, якими прийнято рішення про відрахування 30% чистого прибутку на виплату дивідендів до 01 липня, тобто згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України. При цьому, що строк визначений частиною 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" щодо виплати дивідендів стосується виключно нарахованих до 01 липня дивідендів, а не тих, що будуть нараховані після 01 липня. У разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів до бюджету підлягає сплаті частина чистого прибутку у розмірі визначеному за базовими нормативами, а не дивіденди, оскільки за відсутності рішення про виплату дивідендів не виникає обов'язку щодо їх сплати. Крім того, позивачем сплачені до 01 липня дивіденди у сумі 11 799 045,6 тис. грн., що становить 30% чистого прибутку та підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позову.

5. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій установлено, що 26 липня 2018 року загальними зборами акціонерів акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України, розміщеного за адресою: 01601, м. Київ, вулиця Б.

Хмельницького, 6, код згідно з ЄДРПОУ 20077720, прийнято рішення про розподіл чистого прибутку, отриманого товариством за результатами фінансово-господарської діяльності у 2017 році. Згідно Статуту, державна частка у статутному капіталі Акціонерного товариства "Нафтогаз України" становить 100%.

7. Згідно платіжного доручення від 30 липня 2018 року №6006744 Акціонерним товариством "Нафтогаз України" сплачено платіж у сумі 500 000 000,00 грн.

8. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 9 серпня 2019 року №1113 відповідно до абзацу 7 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пункту 2 Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №702, та пункту 7 Порядку нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100%, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 2 липня 2013 року №725, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2013 року №1830/24362, Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нараховано пеню за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету.

9. Згідно з розрахунком пені Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вбачається, що 30 липня 2018 року останнім сплачено дивіденди у сумі 500 000 000,00 грн., із порушенням строку, установленого законодавством, у зв'язку з чим, за період з 3 липня 2018 року - 30 липня 2018 року, за кожен день прострочення, відповідачем нараховано позивачу пеню у сумі 13 287 671,10 грн. Для розрахунку пені використано облікові ставки Національного Банку України у розмірі 17,0% та 17,5%.

10. Вважаючи вказане рішення передчасним та протиправним, позивач оскаржив його до суду.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем дивіденди нараховані на державну частку, сплачено з порушенням строку, тобто після 1 липня 2018 року, тому відповідачем правомірно нараховану пеню на несвоєчасно виплачені дивіденди.

Так, нарахування пені на таку суму, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України відбувається з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу, що настає за звітним.

12. Також, судами зазначено, що неприйняття господарським товариством до 01 травня року, що настає за звітним, рішення про відрахування дивідендів не є підставою для несплати дивідендів у встановлений строк та, відповідно, не звільняє таких суб'єктів від відповідальності - обов'язку сплатити пеню за несвоєчасну сплату дивідендів.

13. Крім того, відповідач при виконанні покладених на нього функцій щодо нарахування пені та при здійсненні її розрахунку керується строками, визначеними на рівні Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100%, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 2 липня 2013 року №725, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2013 року №1830/24362 (далі - Порядок №725), а, не тими, що визначені загальними зборами відповідного господарського товариства.

14. Апеляційний суд також зазначив, що сам по собі спірний наказ є документом, який визначає розмір пені за порушення строку сплати дивідендів. Проте, Закон України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядок не визначають правовий статус такого наказу як обов'язкового до виконання, а також не встановлюють механізм забезпечення державою примусового виконання такого наказу.

15. Отже, вказаний наказ не впливає на права позивача, не зобов'язує його до вчинення дій та не створює наслідків у вигляді застосування до позивача заходів з примусового стягнення нарахованої пені у інший спосіб, ніж звернення до суду, тому вимога позивача про скасування спірного наказу не пов'язана з захистом права, яке потребує судового захисту шляхом його скасування.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. У своїй касаційній скарзі, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій скаржник зазначає, що абзацом п'ятим частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначений строк (не пізніше 1 липня року, що настає за звітним) для сплати лише тих дивідендів, які були нараховані (прийнято рішення про виплату дивідендів) станом на 1 липня, а не тих, що будуть нараховані (буде прийняте рішення у майбутньому) після 1 липня.

17. Строк сплати дивідендів Нафтогазом встановлений саме абзацом п'ятим частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", відповідно до якого господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк до 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій) у їх статутних капіталах.

18. На думку скаржника, є очевидним, що при тлумаченні абзацу четвертого та п'ятого частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суди попередніх інстанцій не врахували, що виплаті дивідендів має передувати прийняття товариством рішення про нарахування дивідендів. Також суди попередніх інстанцій, надаючи власне тлумачення абзацу п'ятому частині 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" залишили без уваги слово "нараховані", яке міститься у диспозиції вказаної статті Закону

19. З огляду на абзаци четвертий і п'ятий частини 5 статті 11 та приписи частини 2 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства", скаржник наголошує, що законодавство пов'язує виникнення у господарського товариства обов'язку зі сплати дивідендів лише з прийняттям загальними зборами рішення про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів.

20. Скаржник, посилаючись на постанову Верховного Суду №910/10585/18 від 4 вересня 2019 року, стверджує, що у разі неприйняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів, у господарського товариства не виникає обов'язку нараховувати та сплачувати дивіденди.

21. Тому, через неправильне тлумачення положень частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суди попередніх інстанцій дійшли до незаконного висновку, що Нафтогаз повинен сплачувати до державного бюджету у строк до 1 липня, що настає за звітним (за відсутності на вказану дату прийнятого рішення про виплату дивідендів у розмірі 75% від чистого прибутку), дивіденди, які були нараховані на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №535, яке було прийнято не до 01 липня, а після 01 липня - 26 липня 2018 року.

22. Вказує, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи застосували до спірних правовідносин абзац шостий частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", який не підлягає застосуванню, оскільки акції Нафтогазу не передавались до статутних капіталів господарських товариств і не знаходяться у статутних капіталах жодних господарських товариств.

Акції Нафтогазу безпосередньо належать державі. У зв'язку з цим, Нафтогаз не є суб'єктом, на якого розповсюджуються приписи абзац шостий частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", а тому ця норма Закону не встановлює для Нафтогазу обов'язку сплачувати дивіденди у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку (розмір базового нормативу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року №139).

23. Таким чином, абзац восьмий частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" до спірних відносин не застосовується, оскільки згідно з цією нормою Закону частина чистого прибутку у розмірі базового нормативу сплачується господарським товариством до державного бюджету лише в тому випадку, якщо це господарське товариство до 1 травня не прийняло рішення про нарахування дивідендів.

24. Позивач зауважує, що згідно з приписами пункту 9 Порядку обов'язок прийняття рішення про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів покладено не на господарську організацію (Нафтогаз), а на суб'єкта управління корпоративними правами держави (Кабінет Міністрів України) - окрему юридичну особу.

25. Однак ні станом на 1 травня 2018 року, ні станом на 1 липня 2018 року, не існувало рішення Кабінету Міністрів України, яким би було визначено, що Нафтогаз повинен сплатити дивіденди у розмірі 75 % чистого прибутку.

26. З огляду на наведене, Нафтогаз не може нести відповідальність у вигляді пені за бездіяльність суб'єкта управління корпоративними правами держави через невиконання ним пункту 9 Порядку.

27. Фактичні обставини вказують, що станом на 1 липня 2018 року у Нафтогазу не існувало зобов'язання спрямувати частину чистого прибутку, зокрема у розмірі 75%, на виплату дивідендів не пізніше 1 липня 2018 року.

28. Застосовуючи до спірних правовідносин норми частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", суди надали своє тлумачення вказаній нормі, яке не узгоджується з висновками щодо застосування вказаних норм, які викладені в постанові Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі №910/10585/18.

29. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

31. Касаційне провадження в справі відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.

32. Оскаржуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі №910/10585/18, та зазначає, що судами не враховано висновки, зроблені Верховним Судом у вказаній справі.

33. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

34. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

35. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

36. Так, предметом спору у справі №910/10585/18 є, зокрема, визнання недійсним рішення загальних зборів ПАТ "Укрнафта", оформленого абзацом другим та третім пункту 10 протоколу № 26 загальних зборів акціонерів від 14 червня 2018 року, а саме: в частині слів: "Дивіденди не нараховувати у зв'язку з наявністю значної заборгованості Товариства з податків і зборів. Решту чистого прибутку спрямувати на погашення заборгованості Товариства з податків і зборів", а також визнання права позивачів на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ "Укрнафта" за 2017 рік.

37. В той час як предметом розглядуваного спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 9 серпня 2018 року №1113 "Про нарахування пені публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія Нафтогаз України", а не про стягнення сум дивідендів.

38. Отже, правовідносини в розглядуваній справі та у справі №910/10585/18 не є подібними, що унеможливлює застосування у цій справі правових висновків, зроблених Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у справі №925/698/16.

39. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

40. За таких обставин, касаційне провадження, відрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, підлягає закриттю.

Керуючись статтями 339, 355, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року в справі №640/2361/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М. В. Білак

Л. А. Єресько

В. М. Соколов