Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.12.2019 року у справі №9901/618/19

УХВАЛА

26 грудня 2019 року

Київ

справа №9901/618/19

адміністративне провадження №П/9901/618/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М. В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання нечинними актів,

встановив:

23 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просила визнати частину 4 статті 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" №2801-XII від 19 листопада 1992 року Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV, частину третю статті 26 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 року №1489-III нечинними.

В обґрунтування позову позивачка зазначає, що частину 4 статті 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" №2801-XII від 19 листопада 1992 року Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV, частину третю статті 26 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 року №1489-IIIи суперечать ряду інших законодавчих норм, статі 8, частині 2 статті 32, частині 1 статті 64 Конституції України, Лісабонській декларації щодо прав пацієнта 1981 року та порушують права, свободи та законні інтереси позивачки.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження за цим позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині 2 статті 19 КАС України.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Ураховуючи наведене, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій.

Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, а відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 Основного Закону України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Частиною другою статті 1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, передбачено, що Регламент встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.

Згідно з нормами цього Регламенту, створені Верховною Радою України із числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України, обрані нею Голова Верховної Ради України та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені цим Регламентом, реалізують дії з розгляду законопроектів, які за змістом, способами, прийомами, завданнями та юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення.

Такі дії Верховної Ради України не вважаються управлінськими, а тому не можуть підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції. До них мають застосовуватися положення, що дозволяють вдатися до інших юрисдикційних форм захисту від порушень прав чи інтересів.

За правилами частини 1 статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Згідно з частиною 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі №19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими й поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини та громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У Рішенні від 27 березня 2002 року у справі № 7-рп/2002 Конституційний Суд України указав, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.

За такого правового регулювання правовідносин, що склались між сторонами у цій справі, вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання нечинними частини 4 статті 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" №2801-XII від 19 листопада 1992 року Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV, частини третьої статті 26 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 року №1489-III, належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №9901/491/18.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, а також те, що вказані вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, необхідно відмовити у відкритті провадження у справі.

Одночасно зі зверненням до суду з позовом, позивачем заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Клопотання про звільнення від сплати судового збору обґрунтовано скрутним майновим станом та неможливістю сплатити судовий збір, на підтвердження чого надано, зокрема, відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 10 листопада 2019 року за 2018 рік.

Відповідно до частини 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" визначено, що суд може відстрочити та розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від його сплати, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Враховуючи викладене, оскільки позивачка за подання касаційної скарги повинна сплатити судовий збір в сумі, що перевищить 5 відсотків розміру її річного доходу, клопотання про звільнення від сплати судового збору підлягає задоволенню.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 19, 133, 170, 248 КАС України,

ухвалив:

Задовольнити клопотання ОСОБА_1 та звільнити її від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання нечинними актів.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття..............

М. В. Білак,

Суддя Верховного Суду