Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.08.2020 року у справі №640/3747/19

УХВАЛА

22 липня 2021 року

Київ

справа №640/3747/19

адміністративне провадження №К/9901/19474/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М. М.,

суддів: Гусака М. Б., Юрченко В. П.,

під час розгляду в порядку письмового провадження як судом касаційної інстанції справи №640/3747/19 за позовом Головного управління ДФС у Київській області до Приватного акціонерного товариства "АТЕК" про стягнення заборгованості, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 листопада 2019 року (суддя - Вєкуа Н. Г. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (головуючий суддя - Губська Л.

В., судді: Епель О. В., Степанюк А. Г. ),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Головне управління ДФС у Київській області (далі - позивач, ГУ ДФС) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з рахунків у банках, що обслуговують Приватне акціонерне товариство "АТЕК" (далі - відповідач, ПрАТ "АТЕК") 1062734,40 грн, в рахунок погашення податкового боргу, який обліковується за відповідачем внаслідок несплати самостійно задекларованих грошових зобов'язань із земельного податку за 2016,2017 та 2018 роки.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 4 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, позов задовольнив повністю.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Приватне акціонерне товариство "АТЕК" зареєстроване за адресою: м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, буд. 83, знаходиться за неосновним місцем обліку, як платник місцевих податків в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

ПрАТ "АТЕК" було подано податкову декларацію з плати за землю від 31 березня 2016 року на 2016 рік, якою самостійно визначено грошове зобов'язання в сумі 340620,00 грн (щомісячні платежі по 28385,00 грн). На 2017 рік відповідач подав декларацію від 24 лютого 2017 року, якою задекларовано річне зобов'язання за плати за землю в сумі 361057,20 грн (щомісячні платежі по 30088,10 грн) та на 2018 рік відповідач подав декларацію від 9 лютого 2018 року, якою задекларовано річне зобов'язання в сумі 361057,20 грн (щомісячні платежі по 30088,10 грн).

Згідно з довідкою ГУ ДФС, станом на 26 лютого 2019 року ПрАТ "АТЕК" має податковий борг з плати за землю в сумі 1255058,42 грн, з яких 1062734,40 грн - борг, за яким не минув строк для стягнення у 1095 днів і яку позивач і просить стягнути в судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що він у незаконний спосіб позбавлений органами місцевого самоврядування права користування земельною ділянкою, щодо якої декларувались податкові зобов'язання.

Так, в державному земельному кадастрі відносно належної відповідачеві земельної ділянки містяться відомості, що остання передана 13 фізичним особам, що виключає можливість нарахування земельного податку та його примусове стягнення.

Відповідач після самостійного виявлення помилок, що містяться у раніше поданих ним податкових деклараціях, подав уточнюючі податкові декларації з виправленими показниками розрахунку суми земельного податку за 2016,2017,2018 роки.

Перевіряючи зазначені доводи, суди встановили, що 26 лютого 2019 року відповідач подав уточнюючі декларації № 9031609059, № 9031609032 та № 9031608963 про зменшення податкових зобов'язань.

Листом від 1 березня 2019 року № 7430/10/10-36-54-05 ГУ ДФС повідомило ПрАТ "АТЕК" про те, що зазначеним уточнюючим деклараціям присвоєно статус "Не визнана як податкова звітність", оскільки такі подані з порушенням вимог підпункту 48.4 статті 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Суди встановили, що контролюючий орган виходив із того, що зазначені уточнюючі податкові декларації з плати за землю були подані за звітний 2019 рік.

Задовольняючи позов суди виходили з того, що відповідач має податковий борг в сумі 1062734,40 грн, який утворився у зв'язку з несплатою грошових зобов'язань, самостійно задекларованих у податкових деклараціях з плати за землю за 2016,2017 та 2018 роки, доказів сплати такого боргу відповідач не надав. Позивач дотримався порядку звернення до суду з позовом, зокрема, з метою стягнення податкового боргу відповідачеві направлялись податкові вимоги від 3 лютого 2009 року № 1/139 та від 23 березня 2010 року № 2/663 про сплату податкового боргу, які не відкликались та заборгованість за ними підприємством не погашалась. Крім того, відповідач не надав доказів того, що в подальшому уточнюючі декларації було прийнято та визнано контролюючим органом. При цьому, посилання ПрАТ "АТЕК" на відсутність у підпункті 48.4 статті 48 ПК України вимог щодо зазначення періоду декларування або уточнення податкового зобов'язання, суд апеляційної інстанції відхилив оскільки вимога щодо зазначення звітного (податкового) періоду, за який подається податкова декларація як обов'язкового реквізиту визначена підпунктом 48.3 статті 48 ПК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ПрАТ "АТЕК" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до пункту 49.11 статті 49 ПК України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пункту 49.11 статті 49 ПК України, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що лист від 1 березня 2019 року № 7430/10/10-36-54-05 містить причину відмови у прийнятті уточнених декларацій, оскільки у ньому є лише посилання на пункт 48.4 статті 48 ПК України, однак, цей пункт не містить вимог до вказання періоду поданих уточнюючих декларацій.

Крім того, рішення про відмову у прийнятті податкових декларацій, надісланих відповідачем засобами електронного зв'язку, у визначеному законом порядку - у формі електронної квитанції, позивачем не направлялось взагалі. Оскільки у відповідача відсутнє належне повідомлення про прийняте контролюючим органом рішення, то відсутні і підстави для його визнання або оскарження. Оскарження листів контролюючого органу податковим кодексом не передбачено.

За таких обставин, на переконання відповідача, відсутність направленої в порядку статті 49 ПК України відмови у прийнятті податкової звітності є підставою для відмови в задоволенні позову. При цьому, суди залишили поза увагою, що Верховний Суд у постанові від 19 березня 2019 року у справі №810/110/16 наголошував на тому, що відповідно до статті 49 ПК України контролюючим органам заборонено відмовляти у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, а податкова інспекція за місцем обліку платника податків зобов'язана прийняти таку декларацію.

Крім того, в державному земельному кадастрі міститься інформація про те, що земельна ділянка, за яку судами першої та апеляційної інстанції з відповідача стягнуто земельний податок, розділена між фізичними особами, відмінними від відповідача, яким надано право власності або користування частинами даної земельної ділянки. Зазначені обставини проігноровані судами і стягнуто земельний податок з особи, яка не є користувачем або власником земельної ділянки.

Суди залишили поза увагою висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 січня 2019 року у справі №826/25591/15, відповідно до яких в розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269 підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Відповідач вважає, що з 19 грудня 2011 року, коли рішенням 13 сесії 6 скликання Дмитрівської сільської ради земельна ділянка, що обліковувалась за заводом "Червоний Екскаватор" передана до земель запасу Дмитрівської сільської ради, у відповідача відсутній обов'язок сплачувати земельний податок.

Враховуючи, що провадження у цій справі здійснювалося відповідно до загального порядку розгляду справ, а не особливого, який передбачений статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Верховний Суд допустив цю справу до касаційного перегляду і ухвалою від 15 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України з метою перевірки доводів ПрАТ "АТЕК" про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління ДПС у Київській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Київській області, посилається на те, що ПК України наділяє податковий орган правом не прийняти декларацію у випадку, якщо вона не відповідає вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України. Також ГУ ДПС зазначає, що обставини, на які посилається скаржник, а саме в частині того, що земельна ділянка не перебуває на праві власності в останнього, не є предметом позову у цій справі, а отже, суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду цієї справи здійснювати його правовий аналіз (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі №804/9561/15).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зокрема, в частині подібності правовідносин цієї справи з правовідносинами у справах №810/110/16 і №826/25591/15, які були предметом розгляду Верховним Судом, на висновки з постанов у яких посилається ПрАТ "АТЕК", колегія суддів вважає, що касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю.

Усталеною є позиція Верховного Суду, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

Крім того, при поданні касаційної скарги на цій підставі зазначені скаржником норми права, які, на його переконання, неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

У справі № 810/110/16, на постанову Верховного Суду від 19 березня 2019 року у якій посилається ПрАТ "АТЕК ", предметом розгляду були вимоги ТОВ "Електрум ЛТД" про визнання незаконним та скасування рішення (листів) Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, визнання незаконним та скасування рішення ДФС України про результати розгляду скарги та зобов'язання Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданої ТОВ "ЕЛЕКТРУМ ЛТД" податкової декларації з податку на прибуток підприємств за перше півріччя 2015 року (з доповненнями та додатками до неї) до облікових даних позивача в інформаційних базах даних ДФС України.

Тобто, предмет доказування у цій справі охоплював питання правомірності дій контролюючого органу, які виразилися у відмові в прийнятті податкової звітності.

У справі № 826/25591/15, на постанову Верховного Суду від 15 січня 2019 року у якій посилається ПрАТ "АТЕК", предметом розгляду були вимоги платника податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у сумі 593555,18 грн.

Тобто, предмет доказування у цій справі охоплював питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань.

Натомість у справі №640/3747/19 предметом спору є стягнення податкового боргу, який виник за самостійно задекларованими відповідачем зобов'язаннями.

Усталена практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 29 січня 2021 року у справі № 814/948/17, від 13 січня 2021 року у справі № 819/1399/17, від 11 червня 2020 року у справі №824/20/17-а), якщо її систематизувати, полягає в тому, що факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

У справах про стягнення податкового боргу предметом доказування є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

Згідно зі встановленими у цій справі обставинами: податковий борг в сумі 1062734,40 грн виник внаслідок несплати грошових зобов'язань з земельного податку, самостійно визначених відповідачем у податкових деклараціях з плати за землю за 2016,2017,2018 роки; ці зобов'язання набули статус узгоджених; уточнюючі декларації про зменшення цих зобов'язань контролюючим органом не прийнято, про що повідомлено відповідача належним чином; факт отримання цієї відмови позивач не оспорював під час розгляду справи судами попередніх інстанцій; обов'язок з направлення податкової вимоги, як обов'язкової передумови для звернення до суду з цим позовом, податковим органом виконаний.

Правомірність дій контролюючого органу щодо відмови у прийнятті уточнюючих декларацій не охоплюється предметом доказування у цій справі, а тому, наведені скаржником норми права (стаття 49 ПК України, підпункти 14.1.72,14.1.73 пункту
14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України), як такі, що неправильно застосовані судами попередніх інстанції, не врегульовують спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки касаційне провадження було відкрито на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, однак, після відкриття касаційного провадження виявилося, що правовідносини у цій справі не є подібними до справ № 810/110/16 і № 826/25591/15, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Здійснення касаційного перегляду судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, є неможливим. Порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4, 5, 6, 7 частини 3 статті 353, абзацом 2 частини 1 статті 354 КАС України, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 339, 341, 345, 355, 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за скаргою Приватного акціонерного товариства "АТЕК" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, відкрите на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України - закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ. М. Гімон М. Б. Гусак В. П. Юрченко