Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.09.2018 року у справі №826/5999/18

УХВАЛА

17 вересня 2018 року

Київ

справа № 826/5999/18

провадження № К/9901/60688/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Костенка Сергія Костянтиновича про визнання незаконним та скасування рішення,

установив:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Костенка Сергія Костянтиновича про визнання незаконним та скасування рішення члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Костенка Сергія Костянтиновича від 4 вересня 2017 року № 358дс-17 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо заступника Генерального прокурора України ОСОБА_1

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 20 квітня 2018 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.

Вважаючи такі судові рішення постановленими з порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установили суди, рішенням члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Костенка Сергія Костянтиновича від 4 вересня 2017 року № 358дс-17 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження щодо заступника Генерального прокурора України ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку в її діях. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом частини 10 статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення.

Відповідно до статті 44 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - ~law20~) дисциплінарне провадження щодо прокурора здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

~law21~ передбачено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.

Відповідно до ~law22~ прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Аналогічний порядок оскарження встановлений пунктом 148 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року.

Відповідно до пункту 150 указаного Положення до суду можуть бути оскаржені рішення комісії про відмову в зарахуванні кандидата до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів; про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що оскарженню у судовому порядку підлягають ті рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, що прийняті за результатами дисциплінарного провадження і право на їх оскарження має виключно прокурор, як суб'єкт дисциплінарного провадження.

Особи, за дисциплінарною скаргою яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення у визначеному ~law23~ порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за ~law24~ не наділені правом на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.

Також слід зауважити на тому, що за приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Більше того, стаття 6 Конвенції застосовується у дисциплінарних провадженнях, проте у випадку притягнення особи до такої відповідальності [як приклад, рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії" (заяви № 6878/75; 7238/75)].

Відтак, ураховуючи, що предметом оскарження за вказаним позовом є рішення члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Костенка Сергія Костянтиновича від 4 вересня 2017 року № 358дс-17 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за скаргою позивача, цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 2 статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (частина шоста цієї ж статті).

Водночас поняття "спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто поняття стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Відтак, суд першої інстанції правильно не вказав суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи. Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 березня 2018 року у справі № 800/414/17.

До того ж слід зазначити, що оскільки відповідачем за вказаним позовом визначено саме члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а не Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів, Окружний адміністративний суд міста Києва правомірно вирішив питання щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, не передаючи позов до Верховного Суду як до суду першої інстанції.

Отже, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, дійшовши висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, вірно застосував положення пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмовити у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у справі № 826/5999/18 за позовом ОСОБА_2 до члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Костенка Сергія Костянтиновича про визнання незаконним та скасування рішення.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич