Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.09.2020 року у справі №9901/292/20
Ухвала ВП ВС від 20.09.2020 року у справі №9901/292/20

УХВАЛА

11 вересня 2020 року

Київ

справа №9901/292/20

адміністративне провадження №П/9901/292/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Пасічник С. С., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

10 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття на наступній черговій сесії Верховної Ради України, яка тривала з лютого 2020 року по серпень 2020 року, після попереднього схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстраційний №1013) та зобов'язання парламенту негайно прийняти статтями 22, 170, 248, 266 КАС Україниопроект.

Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначав про порушення своїх прав внаслідок недопущення Івано-Франківським апеляційним судом до участі у судовому процесі його представника за довіреністю - юриста, який не є адвокатом, у зв'язку із тим, що парламентом не прийнято у відповідності до статті 155 Конституції України статтями 22, 170, 248, 266 КАС Україниопроект про скасування адвокатської монополії.

Проте, у відкритті провадження у справі за позовною заявою слід відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 і 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині 2 статті 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених частині 2 статті 19 КАС України; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9,10 частини першої цієї статті.

При цьому, за змістом пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Однією з ознак такого спору є те, що хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій та не віднесено до підсудності інших судів.

Відповідно до частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України визначені у статті 266 КАС України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункти 1 частини 1 зазначеної статті).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

При розмежуванні підсудності адміністративних справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Верховної Ради України визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Визначення Ради єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони, а її повноваження реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України під час сесій на її засіданнях.

Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

При цьому, під час законотворення парламент не реалізовує управлінські функції, а тому його дії та/або бездіяльність не можуть бути оскаржені в судовому порядку до судів адміністративної юрисдикції.

В той же час, виходячи зі змісту позовної заяви, предметом цього спору є оскарження позивачем бездіяльності парламенту щодо неприйняття законопроекту (щодо скасування адвокатської монополії), а також зобов'язання Верховної Ради України прийняти відповідний законопроект, тобто позовні вимоги стосуються виключно законотворчої діяльності Ради.

Таким чином, бездіяльність Верховної Ради України, яку оспорює позивач, за своїм змістом не є управлінською діяльністю, яка створює безпосередньо для нього будь-які правові наслідки, а тому ці правовідносини не можуть створювати публічно-правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Юрисдикція ж Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не поширюється на справи в публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із Верховною Радою України щодо вчинення нею дій чи бездіяльності в рамках процедури законотворчого процесу.

При цьому поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини 3 статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 03 квітня 2018 року №9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 26 лютого 2019 року у справі №9901/787/18.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом, а тому у його відкритті слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.

Керуючись статтями 22, 170, 248, 266 КАС України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення..............

С. С. Пасічник,

Суддя Верховного Суду