Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.12.2018 року у справі №826/6194/18

УХВАЛА

14 січня 2019 року

Київ

справа №826/6194/18

адміністративне провадження №К/9901/66983/18

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Хохуляка В.В., перевіривши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 у справі №826/6194/18 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому провила суд: визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 із реєстру платників єдиного податку від 02.11.2017 №145/26-55-13-02; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи з дати анулювання реєстрації, а саме з 30.09.2017.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018, позовні вимоги - задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві 30.11.2018, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10.12.2018 відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з ненаданням документа про сплату судового збору у розмірі та порядку визначеному законом, та надано заявнику строк на усунення виявлених недоліків терміном у десять днів з дня отримання копії даної ухвали.

Вказану ухвалу Верховного Суду вручено представнику заявника 14.12.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0102924111957.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху відповідачем на адресу суду направлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, яке мотивовано неможливістю сплати судового збору у відведений судом строк з причин неналежного фінансування Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з державного бюджету та відсутністю на рахунку заявника грошових коштів необхідних для такої сплати. При цьому, податковий орган зазначає, що на момент звернення з вказаним клопотанням, зупинено проведення платежів за платіжними дорученнями відповідача у зв'язку з необхідністю здійснення безспірного списання коштів з рахунків останнього, що в совою чергу унеможливлює сплату судового збору за подання касаційної скарги у даній справі.

Надаючи оцінку доводам викладеним у вказаному клопотанні, суд виходить з наступного.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.

Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Відповідно до частини 1 статті 133 КАС України, які кореспондуються з приписами частини 1 та 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI єдиною підставою для зменшення розміру належних для оплати судових витрат, звільнення від їх оплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи.

При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Органи доходів і зборів є державними органами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та мають право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Статтею 330 КАС України передбачено обов'язок особи, яка подає касаційну скаргу, щодо одночасного надання документу про сплату судового збору.

Таким чином, особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.

Проте, податковим органом не надано належних доказів які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій спрямованих на дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги.

Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому зупинення на рахунку податкового органу фінансових операцій, зокрема, в частині видатків передбачених на сплату судового збору, не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов'язків щодо оформлення касаційної скарги, та не повинно ставитись у залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності, зокрема, з приводу безспірного списання коштів з його рахунків на підставі виконавчих документів, оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

Одночасно суд зазначає, що у відповідача було достатньо часу для сплати судового збору та надання платіжного доручення, а тому вищенаведені заявником обставини не можуть бути підставою для систематичного продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у даній справі задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених частини 2 статті 332 КАС України, застосовуються положення частини 2 статті 332 КАС України.

На момент постановлення даної ухвали на адресу Верховного Суду від заявника касаційної скарги не надходив документ про сплату судового збору у визначеному законом розмірі.

Пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

За змістом частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Враховуючи вищевикладене, Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не виконано вимоги ухвали Верховного Суду щодо надання документа про сплату судового збору, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 169, 248, 332, 355, 359 КАС України, суд -

ухвалив:

Відмовити в задоволенні клопотання Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №826/6194/18.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 у справі №826/6194/18 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення - повернути заявнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає..............

В.В. Хохуляк

Суддя Верховного Суду