Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.07.2018 року у справі №9901/684/18

УХВАЛА

09 липня 2018 року

Київ

справа №9901/684/18

адміністративне провадження №П/9901/684/18

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши позовну заяву ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання нечинним рішення, протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2018 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції із позовом до Вищої ради правосуддя (надалі - відповідач, ВРП, Рада), в якій просив:

визнати ухвалу від 26 квітня 2018 року ВРП нечинною повністю;

визнати протиправною діяльність Ради щодо невжиття заходів для належної перевірки викладених фактів та обставин ознак дисциплінарного проступку суддів Верховного Суду у складі першої судової палати Касаційного кримінального суду ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та зобов'язати відповідача відкрити дисциплінарне провадженння стосовно даних суддів.

Перевіривши відповідність вказаної заяви вимогам статей 160, 161, 266 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), приходжу до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.

З позовної заяви та доданої до неї матеріалів вбачається, що ОСОБА_2 хоча і оскаржує не лише рішення члена ВРП щодо залишення без розгляду його скарги на дії суддів, а й бездіяльність відповідача, проте, фактично він не погоджується із діями стосовно розгляду його скарги та прийняття оскаржуваного рішення.

Тобто, всі вимоги, заявлені ОСОБА_2 є похідними від вимоги щодо визнання нечинним ухвали члена Другої Дисцплінарної палати ВРП ОСОБА_5 від 26 квітня 2018 року № 3794/0/18-18 (надалі також - Спірне Рішення), якою скаргу позивача стосовно суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 залишено без розгляду та повернуто.

За змістом частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 266 КАС України її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності дій чи бездіяльності, актів Вищої ради правосуддя; рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

Згідно з частиною 2 статті 266 КАС України адміністративні справи, зокрема щодо законності дій чи бездіяльності, актів Вищої ради правосуддя, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.

Частиною 7 статті 266 КАС України встановлено, що на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

У свою чергу, позивач оскаржує ухвалу члена Другої Дисциплінарної палати щодо залишення скарги без розгляду та її повернення.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (надалі-Закон № 1798-VIII) дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження включає, зокрема, попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги.

Згідно зі ~law16~ попередню перевірку дисциплінарної скарги здійснює член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач).

~law17~ передбачено, що рішення про повернення дисциплінарної скарги оскарженню не підлягає.

Отже, Спірне Рішення не може бути самостійним предметом адміністративного позову як таке, що не породжує безпосередніх правових наслідків (не змінює обсягу прав і обов'язків позивача).

За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 , 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У свою чергу, поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;

б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було реальним, стосувалось індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як вже зазначалось вище, підставою для відкриття дисциплінарного провадження є скарга щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), яка повинна бути подана, зокрема, відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

З матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 реалізував право на звернення до ВРП зі скаргою на діії суддів, однак подана ним заява не відповідає вимогам чинного законодавства.

Пунктом 1 частини 1 статті170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства в порядку адміністративного судочинства.

У свою чергу, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства", слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому неможливо зазначити суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.

Наведене узгоджується й з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 березня 2018 року у справі №9901/374/18 (П/9901/374/18), провадження №11-93заі18.

Враховуючи те, що позивач оскаржує ухвалу члена Другої Дисциплінарної палати ВРП, що не підлягає оскарженню, суддя - доповідач приходить до висновку про відмову у відкритті провадження.

Керуючись статтями 170,256,266, підпунктом 12 пункту першого Розділу VII Перехідних положень КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання нечинним рішення, протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити позивачу, що ухвала члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про залишення скарги без розгляду оскарженню не підлягає.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами направити позивачу, а копію позовної заяви залишити в суді.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження в апеляційному порядку може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом 15 днів з дня складання тексту судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду..............

М.М. Гімон,

Суддя Верховного Суду