УХВАЛА

09 липня 2018 року

Київ

справа №9901/673/18

адміністративне провадження №П/9901/673/18

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М. (далі - Суд), перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

установив:

ОСОБА_1 подано адміністративний позов до Верховного Суду як до суду першої інстанції у якому позивач просить:

1) визнати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 02 квітня 2018 року щодо відмови у відкритті дисциплінарного провадження за його скаргою від 09 березня 2018 року протиправною;

2) зобов'язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів відкрити провадження за його скаргою від 09 березня 2018 року та розглянути її.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 02 квітня 2018 року № 395дс-18, яким безпідставно відмовлено у відкриті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 стосовно заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2, першого заступника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 та заступника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у адміністративній справі, Судом з'ясоване наступне.

За змістом частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

За частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &? н; ..&? х; ".

Також у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 , 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У позовній заяві ОСОБА_1, серед іншого, зазначає про те, що він неодноразово звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинений стосовно нього злочин, утім жодного кримінального провадження за його зверненнями у Єдиному реєстрі досудових розслідувань так і не зареєстровано. Також позивач вважає, що за правилами Кримінального процесуального кодексу України за відсутності кримінального провадження він не наділений процесуальним статусом потерпілого і не має права на оскарження протиправних дій прокурора у порядку, визначеному процесуальним законом.

У зв'язку з цим позивач подав до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів дисциплінарну скаргу від 09 березня 2018 року, за результатами розгляду якої член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Ковальчук Олександр Михайлович прийняв рішення від 02 квітня 2018 року № 395дс-18 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 46 Закону України "Про прокуратуру".

За частиною 10 статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про прокуратуру" дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

За частиною 1 статті 45 Закону України "Про прокуратуру" дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Частиною 2 статті 45 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.

За частинами 1 , 2 статті 46 Закону України "Про прокуратуру" секретаріат Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.

Член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо: 1) дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора; &? т; ..&? д; .

Відповідно до пункту 107 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року, рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження повинно бути вмотивованим та протягом трьох днів з моменту прийняття надісланим заявникові.

Копія рішення члена Комісії про відкриття дисциплінарного провадження надсилається прокурору, щодо якого його відкрито, та особі, за зверненням якої відкрито провадження, протягом трьох днів.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення. Норми такого ж змісту наведено у пункті 148 Положення.

Аналіз наведених норм діє підстави для висновку, що оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають ті рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, які прийнято за результатами дисциплінарного провадження і право на таке оскарження має прокурор (стосовно якого подано дисциплінарну скаргу) як суб'єкт цього дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарною скаргою яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення у визначеному Законом України "Про прокуратуру" і Положенням порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за Законом України "Про прокуратуру" не наділені правом на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.

Такий же підхід до вирішення аналогічних спорів (щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді) неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01 серпня 2017 року (справа № 21-3827а16) та у постанові від 31 жовтня 2017 року (справа № П/800/413/16).

З огляду на правовідносини, які виникли між позивачем і органом державної влади (прокуратурою) у зв'язку з поданням заяви про злочин стверджувані заявником порушення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів його суб'єктивних прав у зв'язку із відмовою у відкритті дисциплінарного провадження і незастосуванням до посадових осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури заходів дисциплінарного впливу не можна вважати обґрунтованими і такими що дійсно порушують його індивідуальні охоронювані законом права та/або інтереси як потерпілого від кримінального правопорушення. ОСОБА_1 має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу виключно у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Обраний позивачем спосіб захисту, такий як оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурорів жодним чином не матиме позитивного впливу на хід досудового розслідування і не відновить/не захистить його прав як потерпілого.

Окрім того, оскаржуване рішення, незважаючи на те, що його прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для останнього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у цих правовідносинах, рішення цього органу й не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду і наведене вище правове регулювання цих відносин суд вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити.

Керуючись статтями 22, 170, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

2. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

В.М. Бевзенко,

Суддя Верховного Суду