Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.11.2018 року у справі №803/1205/18

УХВАЛА

08 листопада 2018 року

Київ

справа № 803/1205/18

провадження № К/9901/65519/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови,

встановив:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа - Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України), про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 31 травня 2018 року та зобов'язання вчинити дії шляхом відновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року № 713/2017.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що на виконанні у відповідача перебував виконавчий лист № 713/17, виданий 26 жовтня 2017 року Волинським окружним адміністративним судом на виконання постанови цього суду від 19 липня 2017 року у справі № 803/807/17. Позивач вважає протиправною оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 червня 2018 року, оскільки, на його думку, МВС України постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року не виконало.

Як установили суди, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 803/807/17 МВС України зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 31 травня 2017 року.

В зазначеній заяві позивач просив визначити аналогічну (відповідну) посаду, прирівнявши його посаду, яку він обіймав на момент звільнення із служби в органах внутрішніх справ (2 червня 2000 року), до посади поліцейського, необхідної для перерахунку пенсії за аналогічною (відповідною) посадою, з 1 січня 2016 року. При цьому просив подати до Пенсійного Фонду України всі необхідні документи для перерахунку пенсії з 1 січня 2016 року за аналогічною (відповідною) посадою, визначеною у структурі та штатному розписі при Головних управліннях Національної поліції в областях.

На виконання вказаного рішення суду 26 жовтня 2017 року Волинський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист № 713/2017.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15 лютого 2018 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року № 713/17.

Листом від 16 квітня 2018 року № 22/6-2002 МВС України повідомило ОСОБА_2 про повторний розгляд його заяви від 31 травня 2017 року та роз'яснило, що довідку Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області про розмір грошового забезпечення, що враховуються для перерахунку пенсії, від 26 березня 2018 року № 3461 передано до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області 29 березня 2018 року за № 7/325.

Листом від 8 травня 2018 року № 22/6-226 МВС України повідомило старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О. О. про розгляд заяви ОСОБА_2 від 31 травня 2017 року.

У зв'язку з виконанням боржником постанови Волинського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15 лютого 2018 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, 40 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся до суду.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 12 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, в позові відмовив.

Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з недоведеності факту невиконання державним виконавцем судового рішення й наявності у нього підстав для винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу.

За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і стаття 13 КАС України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до частини 3 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Своєю чергою, стаття 287 регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішення органу державної виконавчої служби, а судові рішення у цій справі ухвалені за особливостями, встановленими статтею 287 КАС України.

За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ.

Відтак, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, Верховний Суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі № 803/1205/18 за позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич